Текст словесний про текст живописний

Суб’єктивне прочитання картини Івана Бровді « Юр’я. Поливанки »

Художник у своїй творчості за допомогою фарб і пензлів передає полотну те саме, що письменник, поет, дослідник передає словами. Перед очима картина « Юр’я. Поливанки », сотворена Іваном Бровді, видатним закарпатським живописцем і скульптором. Малярськими засобами митець розповів нам про власне бачення одного з народних ритуалів празника Юрія Побідоносця, святого Великомученика, як це свято відзначають поливанками у окремих районах Закарпаття. Шостого травня, згідно місцевого звичаю, поливають водою всіх (саме в цей день, а не в обливаний понеділок на Великдень). Приказка промовляє : « Юр’я, Юр’я, поливати цур’я (одяг) ».

Вода (навіть Потоп), завше відігравала велику роль як очисна сила. Людина має потребу в очищенні… Молитва, сповідь, покаяння – то очищення з нутра (духовне), купання ж – зовнішнє. Віктор Кирунчик чітко і значимо окреслив : « Потреба хоча б періодичної корекції недосконалості нині – вже просто факт. Спасення не досягається на жодних « розумних » умовах чи компромісах. Розум, особливо бездуховний розум, як ми встигли з’ясувати – катастрофа для життя. Без розуму також нема життя. Одним « законом для розуму » спастися неможливо, лише певна форма « безумства », вірніше сказати, божественне натхнення, здатне запропонувати спасення. Це, якщо хочете, суть… ».

Але повернімось обличчям до свята шостого травня. Народні обряди на весняного Юрія мають велике значення. Цей святий є покровителем і захисником землеробства і тваринництва, охоронцем полів і врожаю, опікуном бджіл, а також свійських і диких тварин. Люди вірили, що остаточний прихід весни і тепла можливий тільки після появи Юр’я.

У кожному краї існують свої обрядові традиції і звичаї святкування святого Юрія. Василь Скуратівський писав : « Чимало обрядів, пов’язаних з вигоном тварин на Юрія, зафіксовано й у Карпатах, оскільки тваринництво в горян було основною формою господарювання. Жінки плели спеціальні віночки з живих квітів і чіпляли їх на роги коровам як священний оберіг від хижаків. Обряд супроводжувався піснями – так званими « латканками ». Щоб захистити тварин од чародійниць, газди робили дерев’яне колесо, обкручували його сіном і, підпаливши, котили по подвір’ю. Хвіртки і ворота обкладали дерном і затикали в нього вербові галузки – « щоб відьма корів не доїла ».

Напередодні Юрія гуцули розводили багаття (куриво, курище, « Юрика палити ») з глоду та сміття, перегонили через нього худобу, приказуючи : « Дай, Боже, аби тільки було маржини, кілько, має бути тут попелу із цього курища ! ».

Юрій багатий не тільки різноманітними обрядами, а й прислів’ями та приказками. Ось лише декілька : « На Юрія роса, не треба коням і вівса », « Гур – гур – іде святий Юр », « Як піде дощ на Юр’я, то буде хліб і в дурня ». Святий Юр мовби благословляв Землю, щоб усе на ній зеленіло і росло. У певних місцевостях жіноцтво з хоругвами обходило поля – вітаючи Побідоносця, пускали на воду вербові вінки, щоб літо рясно квітувало, пастухи виспівували на вербові сопілки, щоб шкода до кошари не впхалася. Святим Юрієм символічно відкривалася Земля, та будилася її кров – вода. Давній переказ свідчить, що коли Юріївської води під корінь бузку налити – лихо зникатиме з твоїх доріг…

А тепер, чи не про головне : візьмімось до прочитання малярського твору Івана Васильовича. Дійство розгортається на зеленню насиченому тлі, то колір життя і надії. Над усім і всіма веселковою дугою розплескується вода, вилита із відер, каструль, інших ємностей. Під потужні водні струмені потрапив і сам Іван Бровді, який святкує поливанки. Радість огортає і тих, хто поливає, і тих, хто потрапив під життєдайні водні « процедури », весело і старшим людям і дітям, радіють навіть тварини – бичок і корови, кози. Вони теж потрапили під душ святковий, малий дітвак від такої кількості води розгубився, та захотів пішкати, що і вчинив прямо у відро, з дитячою безпосередністю. Небо дуже незвичне, цілковито залите сонячним світлом, яріє сонцеликістю, гори і ті від променів сонячних набули забарвлення гарячого світила, десь вдалині височіє у своїй величі монастир, чи храм, бо празник освячений ласкою і силою Господньою. Відчутно, художник приклав серце пишучи цю картину містерійну. Загалом же, своїми роботами Іван Бровді пише свій життєпис…

« Хай Сонце – прабог всіх релігій
Золотопере й життєсійне
Благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний
Святий арійський знак таємний… », – з вірша « Молитва » Б.- І. Антонича.

Людина навіть несвідомо має потяг до обожнювання рідної землі. Чим сильніший цей порив у людини, тим більше вона сама наповнена тим, до чого тягнеться… Святість, чистота, світло… У цих сенсах і був закладений великий задум предків далеких, волхвів. Наш Бог – то Любов, Справедливість, Милосердя, по цих ознаках його і впізнавали і визнавали на наших землях. Але, це ж і арійські чесноти і гідність, властиві ведійській мітосистемі, тільки без презумпції вини !

Усі великі свята – Великдень, Вербна Неділя, Зелені свята, Обжинки, – свята ведійської традиції, які були перенесені у Христову віру. Вони (празники) у християнстві день у день повторені. У них і завдяки їм, були висловлені : прагнення, тривоги, бажання народні. Важлива заувага, в імені Понтія Пилата є вказівка на його походження – з північного Причорномор’я, а Пилат, так то ж пелазг (лелег) !

« Кожний великий поет (митець теж, А.Б.), – писав Ф. Шеллінг, – покликаний перетворити в щось ціле відкриту йому частину світу і з його матеріалу створити власну мітологію… ».

Андрій Будкевич-Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог

Автор : Іван Бровді. « Юр’я. Поливанки »