« Вогнисто-яріюче, оптимістичне, глибинне малярство Тараса Усика »

Про синергію живопису, поезії, музики, філософії в творчості одного митця

Досліджуючи живопис як різновид мистецтва, щораз більше переконуюся, що він перебуває в синергетичному зв’язку з музикою, поезією, красним письменством. Окрім того, спроба розглянути творчість художника загалом, або навіть окремо взятий твір, без допомоги « інструментів » філософії, психології, приречена щонайменше на часткову невдачу…
Звичайно, погляд пошуковця з таких « відправних точок » є суб’єктивним (особливо, в есеїстиці), але, може, якраз в цьому і криється привабливість, оригінальність, саме такого підходу…
Тарас Усик – архітектор за освітою та живописець-абстракціоніст, графік, творчість якого насичена різнобарв’ям яріючим, вогнистістю, оптимізмом не тільки кольорів, а і смислів. Різноманітні сенси, музичні мелодії, віршовані рядки, невидимо вплетені в коло, в якому вони переходять, переливаються з одного « стану » в інший. А коло – це одне з перших уявлень дитини, що народилася, воно уособлює для неї обличчя матері. Символічність кола дуже значима в подальшому зростанні і формуванні людської особи. Філософ М. Мамардашвілі твердив : « Символ – як вираження космічного характеру свідомості… ».
Картини, що народжуються з-під пензля художника, є дітьми стосовно до батька-художника, тому поза ними (уявно) проглядається обриси творця робіт…
Тарас Усик постійно мешкає в Ужгороді, окрім студентських років проведених в Києві ; це і його місто, і в нього є свій Ужгород, в якому багато соборів… Поетка Надія Панчук у вірші без назви висловилася якнайкраще :
« Не треба нікуди їхати,
треба домовитися з містом :
будьмо незнайомі !
І місто дотримає слова.
Знайомі провулки відкриють
грамофончики перших мальв,
повних нової музики… ».
Малярство митця і про велич. Велич соборів, кольорів оптимізму, велич не приземлену, а піднесену… У першій чверті ХХ століття у Швейцарії вчений Рудольф Штайнер організував наукове товариство, засноване на думці, що Всесвіт цілком знаходиться в душі людини, і що душа здатна на активність незмірно більшу, ніж це визнає сучасна психологія.
Уродженець Ужгорода Юліан Улибін у книжці « Моно » « поцілив » влучно : « Місто сильно змінилося, стало яскравішим, голоснішим, вищим, але в той же час кудись щезла його душа… ». Тарас Усик у кожну картину вкладає частку душі, тому « … ті, хто великий, – у злі, в добрі, – гребують копіями. Вони шукають досконалість оригіналу… », – так мовив А. Мейчен устами героя свого твору.
У кожного свій шлях життєвий, деякі народи вважають, що він накреслений від моменту народження. Шляхи – дороги різні, від вибору індивіда теж щось залежить, чи прошкувати прямою дорогою, чи дертися вгору, буває і збиваються на манівці. Долаючи перешкоди, варто рухатися вперед, любити дороги, бо це і постійні відкриття чогось нового.
У своїх « Споминах » Юрій Вівташ писав : « Якими б духовними манівцями не блукав протягом життя (а це були, насамперед, філософія екзистенціалізму та ідеологія контркультури) – а все частіше притягувало до берега, до суворого хліба, до Бога… ».
У роки дитинства поета і філософа Вівташа (а він із Китайгорода (Січеславщина)), там стояли три козацьких храми : церква Успіння, святого Миколая та святої Варвари Великомучениці. У зрілому віці він писав : « Вони ніби висіли. Вони були самодостатніми… ».
Художник ходив безліч разів різними вулицями свого міста, та все частіше зупиняв погляд на будові Собору, так і з’явилися картини – від « Собору I » до « Собору V », « Готика » ; на нещодавній персональній виставці митця привертала увагу робота… « Собор ». Велика не тільки за розміром, там побачиш – на тлі фіолетового верху, різні тони і півтони брунатного, внизу – « втручання » ніжно – бузкового, але головне – Світло…
Знаний філософ Сергій Кримський колись казав : « На київських церквах, особливо старих, є репіди. Знаєте, що це таке ? Це світло, добуте в темряві печер праведниками і екстраговане наверх… ».
Щодо співзвучності та синергетизму малярства й музики… На багатьох полотнах вирують пристрасті кольору своєю сонцеликістю, вогнистістю, наче краплини води під променями світила виблискують множинами відтінків. Тут можна почути й мелодику авторства Дідьє Маруані, і мотиви композиції співачки Нати Жижченко (Онука) – « Місто », і багато робіт пронизані елементами музичного напряму II половини ХХ століття, пуантилізму (фр. pointilisme, крапка). Я не про письмо крапкове в тлумаченні мистецтвознавчому, а про те, що…
Пуантилізм складає велику ціну кожному окремому звуку. Щоб була нагода почути кожен звук, відчути його красу і важливість, віртуально накреслити пунктиром лінію звуку у просторі, та чекати появу наступного. Пуантилізм використовували у своїх творах композитори К. Штокгаузен, Л. Ноно. Це твори непрості для сприйняття.
Зупинімо погляд на окремих картинах. « Весела танцівниця » – політ радості танцю, дух карнавалу панує ; натюрморт « До сніданку » – кавник на столі, пляшка з-під молока, яблуко зправа і зліва, усе виписано на біло-сірувато-блакитному тлі ; « Перша школа », що має вигляд фортеці знань над Ужем…
І поетичні рядки Лідії Повх ( з вірша « Ужгородський пейзаж ») :
« Ще кава – серед музики зими,
Серед розлук і зустрічей у праці.
А сніг – лише білила реставрацій
На тих полотнах, що сходили ми ».
Ці віршовані слова дотичні до « Корзо », центральна пішохідна вулиця, святкова…(пора року при такому тлумаченні значення не має).
« Рибальські човни », вітрильники, і – щоб мандрувати по морю, це для романтиків… Планету нашу можна сприймати і як корабель, а ми всі, земляни, схожі на подорожувальників з різних країн, котрі мають намір сходити з пароплава у різних портах…
« Помаранчевий вітер » – це та картина, що затримує увагу споглядаючого. Колір, що має в собі потужну енергію, силу, потяг до волі, штовхає до самопізнання і подорожей ( а це заледве не синоніми !). У культурі Індії він символізує Сонце, а в наш час став офіційним кольором буддизму. Помаранчевий вітер принесе добрі зміни, хочеться вірити…
« Кольорові думки », є така серія картин… Богдан Чепурко у розвідці « Українці » повідав : « Білий » світ вбирає у себе всі кольори, зокрема й « красний » : « зелений із синьо-жовтого » та « червоний ». Слова гаївки « Ой прийшла весна, ой прийшла красна » можна трактувати як зелене пришестя відродженої природи, розбудженої творящим сонцем.
Для потойбіччя лексема « красний » трактується як відтінок червоного, « сонячноразящего » (червоною китайкою покривають померлого, але для живого, земного виміру, світу видимого – « красним » (святковим, гарним) доречно вважати зелений колір. Такі два значення слова « красний » доповнюють наші уявлення про два світи. Невипадковий, очевидно, збіг червоного (кров) і зеленого (барва рослинного світу). УСЯ КРАСА В ЖИТТІ, ЯКЕ Й УОСОБЛЮЄ ЧЕРВОНО – ЗЕЛЕНА СУБСТАНЦІЯ : ВОГОНЬ ЖИТТЯ І ЖИВА ВОДА ІСНУВАННЯ… ».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог