Олена Куца-Чапенко

Олена Куца-Чапенко – художниця декоративно-прикладного мистецтва.

Народилась у Переяславі-Хмельницькому у відомій мистецькій родині.
Мати Олени – Надія Куца, художник декоративно-прикладного мистецтва і живописець, батько – скульптор Степан Куций. Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури. Член Національної спілки художників України (секція «декоративно-прикладне мистецтво»). Із 2004 року працює художником-постановником в оперній студії Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. Працювала над виставами «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Стійкий олов’яний солдатик» С. Баневича, «Орфей і Евридіка» К. Глюка, «Перса Тиресія» Ф. Пуленка, «Монологи Джульєтти» В. Губаренка. Постійна учасниця всеукраїнських виставок художнього текстилю.

Тимур Савін (далі – Т.С.): Пані Олена, розкажіть про ваші перші свідомі кроки у світ мистецтва.
Олена Куца-Чапенко (далі – О.К.): Мій перший свідомий крок до мистецтва – це здобуття фахової освіти. Я закінчила Київський художньо-промисловий технікум. Отримала спеціалізацію майстра художньої вишивки. Потім вступила до навчання у Київську художню академію і отримала диплом художника театру.
Т.С.: Як Ви підійшли до вибору саме такої мистецької професії?
О.К.: У мене не було великого вибору, адже я народилась у мистецькій родині. Моя мати – Надія Куца, художник по текстилю і живописець, а тато – Степан Куций, скульптор. Я живу з дитинства у мистецькому середовищі Тому я пішла шляхом митця. Звісно, можна було продовжити розвивати напрацювання батька у скульптурі. Але розумієте, це все ж таки чоловіча робота. Скульптура – тяжка фізична праця, а тому суто чоловіче заняття. Я закохалась у вишивку і прикладне мистецтво.

Т.С.: Чи проводите Ви курси або лекції з декоративно-прикладного мистецтва?
О.К.: Нажаль, ні. Я не займаюсь викладацькою діяльністю. Може, це й на щастя, тому що бути викладачем – теж покликання. Треба вміти і любити навчати людей, а в мене такого досвіду не було.
Т.С.: Як саме Ви поширюєте власну творчість? Які найважливіші виставки у вас відбулись?
О.К.: Досить часто я беру участь у виставках, які організовує Національна спілка художників України. Зокрема, дуже важлива Всеукраїнська виставка майстрів художнього текстилю під назвою «Трієнале текстилю». Я брала участь у трьох таких виставках. На одній з них представник Міністерства культури України придбав мій квадриптих «Пори року». Зараз ця робота зберігається у фондах музею Шептицького у Львові.

Т.С.: Чи працюєте Ви у жанрі живопису?
О.К.: Картини не пишу давно. Після закінчення академії я деякий час займалась живописом. Є такий вислів, що треба поліпшувати свої сильні сторони, а не підтягувати слабші. На мою думку, краще працювати і розвивати той напрямок, який більш до вподоби.
Т.С.: Які сюжети Ви відображаєте на панно?
О.К.: Почну з того, що спочатку займалась вишивкою рушників. Далі я захотіла спробувати трансформувати традицію рушникового шва і подати її у сучасній формі та композиції. Перша моя робота – декоративний квадриптих «Пори року». У мене є панно із зображеннями фантастичних тварин та пейзажів, наприклад, триптих «Квіти»; диптих «Вишневий сад»; «Риби»; «Папуга, що свариться»; «Сова».
Т.С.: Вас надихає краса природи?
О.К.: Можна сказати, що так. Я можу прокинутися рано вранці, подивитись у вікно і побачити, що на вулиці гарна погода, світить сонце. Тоді я виходжу з дому і йду в ліс. У лісі я бачу чудові дерева… Емоції, що виникають від лісової краси, надихнули мене на роботу над триптихом «Ліс». Складно пояснити, як це виходить у мене. Натхнення формується на рівні відчуттів.
Т.С.: Чи був період у Вашій творчості, коли Ви схилялися до реалістичних зображень на панно?
О.К.: У декоративно-прикладному мистецтві, як і в період захоплення живописом реальні об’єкти я не створювала. Усі мої твори – це робота уяви. Наприклад, панно «Соняшники» показує моє авторське бачення цвітіння соняшників.
Т.С.: Ви працюєте як вільний майстер чи маєте інше місце роботи?
О.К.: Близько 12 років я працюю в оперній студії при Національній музичній академії України імені П.І. Чайковського художником-постановником.

Т.С.: Пані Олено, наскільки для Вас важливим є те, що Ви походите з мистецької родини? Чи впливає родинний зв’язок на становлення майстра?
О.К.: Коли живеш у родині митців, цілком природно, що з дитинства виховується смак. Я постійно бачила скульптури тата і мамині картини. На цій базі мені вдалось сформувати власний стиль та естетику. Ми продовжуємо творчість один іншого, такий собі творчий діалог поколінь.