Вероніка Акушко

Усі мають хобі. Хтось співає, інший танцює, малює, вишиває. Але більшість вважає, що це не приносить бажаного заробітку. Тому йдуть на роботу, з якої хочуть швидше втекти, прийти додому і зайнятись тим, що по душі.

Вероніка Акушко не зважала на думку інших, що в’язанням вона нічого не досягне, і зробила його своїм основним заняттям. Вона порівнює в’язання з музикою, адже, для початку, потрібно знати 7 нот, а потім створювати з них мелодію серця, яка передаватиметься з покоління в покоління.

Майстер : Вероніка Акушко. Фото з експозиції Всеукраїнської виставки в’язання « Тепла осінь » 2016

Майстер : Вероніка Акушко. Фото з експозиції Всеукраїнської виставки в’язання « Тепла осінь » 2016

Почалося все з того, що мама показала Вероніці, як в’язати спицями. Їй це так сподобалось, що вона почала і далі розвиватись в цьому напрямку. У першому класі Вероніка записалась на гурток в’язання.

Потім на уроках праці, коли інші щось шили, вона вже в’язала собі теплі светри. Так ця справа і не покидала ніколи майстриню. Народження донечки дало поштовх до нових ідей : пінетки, шапочки, костюмчики… Коли виписувалась з пологового будинку, молодший син вже був загорнутий у пледик, зв’язаний люблячою матусею.

Діти росли, а завжди хочеться чогось нового ! Так Вероніка взяла до рук гачок. Почався новий етап творчості. Майстриня дізнавалась все більше й більше : нові стилі, техніки, напрями. Поринула у світ в’язання з головою і вже не хотіла його покидати. Немає меж досконалості. Тому, в 2016 році майстриня почала створювати сумки з трикотажу, які виглядають оригінально, стильно і багатьом подобаються. В’язання супроводжує її повсюди : з ним вона прокидається, подорожує та відпочиває.

Вероніка в’яже як на замовлення, так і тоді, коли натхнення створювати в’язані вироби виникає само собою. Тоді, за словами майстрині, в’яжеш не просто руками, а серцем. Вона вчиться на своїх помилках, і створює речі, які неодмінно знаходять свою господиню. Завжди сідає працювати у гарному настрої. Якщо щось не виходить, вона відкладає річ на потім, а, натомість, починає створювати іншу.

Вероніка вперше бере участь у виставці. Зізнається, що було трохи лячно і що дуже хвилювалась на етапі підготовки до неї. Тому що, окрім готових робіт, потрібно було створити декілька нових. Але підтримка близьких і колег по в’язальному цеху допомогли майстрині справитись з труднощами. Дебют у подібному заході приніс їй приємні емоції. Тепер вона готується до нової виставки. Участь дала їй новий досвід, а також прилив нових сил для наступних звершень. Звісно, виріс і рівень вимог до своєї праці !