Янош Рейті - європейський маляр із Закарпаття

Автор статті – Андрій Будкевич, дослідник українського мистецтва, брендолог, журналіст, член Національної спілки журналістів України.

Замість прологу поетичні рядки…
« Даровано світ навспак –
То й так неофітом живи.
Лишивши на схилі знак :
Запилену мову трави… ».
З вірша Павла Щириці « Таїна шляху ».

Процеси еволюції, мутації, селекції безперервно відбуваються у Всесвіті. Сонячні і планетарні системи сформовані. Декотрі з них прекрасно підходять до панспермії, інші не настільки ідеальні. Астрофізики заклопотані пошуком відповідей на питання : « Що існувало до Великого вибуху ? ». В одній із теорій, що стосується квантової гравітації, йдеться про наступне : « Простір – час не складається з ланцюжків або атомів простору – часу, але являється сферою безкінечної одноманітності : будь – яка велика структура просто повторюється у зменшеному масштабі, і так до безкінечності… ».

У світі мистецькому, незалежно від континенту, стилю чи жанру, від епохи, були, є і будуть масштабні постаті, а опісля них, приходять подеколи, ¬-– здрібнілі епігони, копіїсти, або й просто ремісники… Та поза цим процесом, є й безліч інакших. Почасти, невидимий процес передачі – засад, традицій малярства певного краю, окремої школи, чи й добрий дух мистецького інсайту, який витає не скрізь… Цим добрим духом творчого начала щедро наділений, оригінальний, у чомусь ексклюзивний живописець із Ужгорода – Янош Рейті. Колись вуличками древнього Ужгорода блукав несамовитий у малярстві, авангардист, нонконформіст – Ференц Семан, який до речі, приятелював з Сергієм Параджановим. Прекрасні твори підписував псевдонімом – Ечі. Був він добрим знайомцем і Яноша Рейті. Цього угорського митця Закарпаття (мова про Семана) не зламала тоталітарна держава атеїстів, і соцреалізм його не подужав, бо живив його дух вільного європейця, він був і є видатним митцем, що там казати…Ференц відійшов у засвіти, неначе передав естафету, - бути вільним митцем, не комерційним, не кітчевим, Яношу Рейті, бути таким, що спирається на власну інтуїцію, на спалахи натхнення, експериментування, на живлення вічною красою краю, що зветься Срібною Землею…

Цей художник, колоритної зовнішності, з хвацько закрученими сивими вусами – локаторами, з сивою чуприною, з іскринками, котрі танцюють в примружених очах…, отими очима, він бачить те, що оточує нас,по – іншому, аніж переважна більшість звичайнісіньких людей…

Більше двох років не бував у творчій робітні цього живописця, а побачене викликало – і приємне здивування, і захоплення, від нових малярських здобутків Яноша. Пейзажі, натюрморти, графічні роботи, - набули нового звучання, знайдені нові художні « розв’язки », раніше не характерні для його письма.
Давайте спробуємо переглянути, роздивитись, та отримати естетичне задоволення від споглядання картин справді вільного митця.

Перша думка, яка завітала після уважного, ба навіть прискіпливого вдивляння у роботи Рейті, - розуміння того, що знання і пізнання, різні категорії. Знання – це інформація, пізнання – розуміння. Знання приходять ззовні, пізнання – це внутрішнє зростання. Знання ми запозичуємо у когось, пізнання належить нам, воно первісно наше. Знання отримуємо у процесі навчання, пізнанню навчитися не можна. Янош Рейті торує свою стежину пізнання, пізнає чари довкілля, пробує пізнати цей мінливий світ, хитких у своїх переконаннях і поглядах людей. Прагне пізнати себе. Якщо маленький вогник горить у вашому серці, то ваш внутрішній світ світлішає, цього більш ніж достатньо, і це те, що потрібно… Янош оце добре розуміє…Зринуло у пам’яті, – Лао Цзи мовчав усеньке життя, допоки його не змусили записати свій досвід. Тому в першому реченні своєї праці « Дао Де Цзин » він написав, що істина, яку можна переповісти словами, не є Дао, яке можна висловити, воно заздалегідь фальшиве. Цей живописець має свій Дао ( шлях) – хвилястий, звивистий, як стежки у горах… Янош не належить до говірких осіб, все що хоче уповісти, промовляє мовчки, іномовою з пензлем у руці… Нам залишається декодувати написане, зрозуміти, сприйняти, або ж відштовхнути, бува і так…

Великий мислитель Ошо зауважував : « Дао каже, що будь – яке діяння може бути перетворене у священне діяння. Це може бути стрільба з лука, фехтування… ». Це може бути і живописання, точніше, воно ж – священне – дійство. По окремим пейзажним роботам автора доходимо до розуміння, те що він створив на полотні, стає медитацією. Якщо митець внутрішньо не приземлений, то навіть звичайні діяння можуть ставати освяченими. Бо реальна не сама дія, а розуміння, що вкладається в неї. Яношу це відомо…

Він дуже не байдужий, чутливий до краси жіноцтва. Жінки на його полотнах дуже різні, фантасмагоричні, чарівні своєрідно, він бачить їх такими… Це у ньому промовляє чоловіче начало, котре намагається кудись проникнути, як у сексі. Жіноче ж начало поглинає, приймає у себе, не тільки у сексі, всюди… Жінки гнучкіші від нас, чоловіків, вони нагадують, що не треба боротися з життям, а плисти по ньому. Янош Рейті пізнає природу жіночої сили, зокрема, силу впливу жіночих сліз…

Він знає тільки маленьку частку, та цього достатньо. Це висота, яку тільки й може досягнути людина. Він не належить до тих, хто йде по накатаній дорозі, протоптаній тисячами пар ніг. А щоб іти по не пройденим путям, потрібна сміливість, а ще бажання знайти пригоди… Ці якості так притаманні Яношу ! Він у моїй уяві асоціюється з мандрівником, що малими кроками, просувається вглиб карпатських « джунглів » непізнаного. Від його живопису віє свіжістю…

Він має хист народного психолога, бо уміє фрагмент однієї місцевості змалювати так, що під час вітру – буревію і у стані повного спокою, місцевість виглядає як дві різні місцини… Уміє ще багато іншого, ось такий він, нестримний у творчості, врівноважений у спілкуванні. Який же насправді Янош Рейті, не знає ніхто…