Ващенко Марина Олександрівна

«Якщо людина не любить українське мистецтво, напевно, цій людині просто забули його показати»

Ващенко Марина Олександрівна – відомий графік і живописець, учасниця всеукраїнських виставок та організатор персональних виставкових проектів. Викладач КДІДПМД ім. М. Бойчука, є доцентом кафедри монументально-декоративного і сакрального мистецтва. Викладає основи композиції, композицію, формоутворення.
Цей вид діяльності Марина Олександрівна обрала невипадково: «В моїй ситуації я людина династії. Адже мій прадід – художник-монументаліст; батько – скульптор, а мама займається живописом та декоративно-прикладним мистецтвом. Я з сім’ї митців. І тому в мене вибору не було». Сказати що, вона жалкує про саме такий вибір справи свого життя, ні в якому разі не можна! Адже вона знайшла себе й той напрямок, у якому може розвиватися.
На її думку, головним чинником у професії викладача є взаємодія зі студентом. Викладач має активно розвиватися, горіти свою професією, надихати. Марина Олександрівна зазначає: «У такому випадку, студент дивиться на тебе як на приклад, починає цікавитись якимись речами разом із тобою. Необхідно вміти пояснити студенту, що це нелегка праця, яка дається не відразу. І треба вміти працювати та, разом із тим, відпочивати».
«Звісно, є якась часточка правди в тому, що професія викладача буває не зовсім вдячною. Тому що деякі студенти не до кінця усвідомлюють правильність свого вибору. Тож, можуть і не ходити на пари, не виконувати завдання… Проте є студенти, які ходять на пари, яким це потрібно. Є однодумці! І коли вони з’являються – ти з ними в одному потоці, в одній темі. Ти паралельно зі студентами живеш цією професією» – каже Марина Олександрівна. І тоді, на її думку, студент засвоює механізм роботи, самостверджується в цій професії. Адже вона дає можливість своїм студентам продемонструвати власні роботи під час проектів та виставок.
«Мій перший курс вже має чудовий старт, бере участь у всеукраїнських виставках. Я щаслива! Адже для художника чи не найважливішим є показ своїх творінь оточуючим. Позитивна реакція стимулює на продовження своєї діяльності. А негативна реакція, все-одно, є досвідом. Бо коли ти сам розумієш, у чому ти не дотягуєш – можеш сісти і попрацювати над собою».
Марина Олександрівна відчуває неймовірну радість, коли її студенти досягають успіхів, адже вона вболіває за те, щоб українське мистецтво розвивалося та зацікавлена безпосередньо в тому щоб, до цієї справи приходили нові люди і продовжували її.
Виникає питання, де ж брати натхнення на свої роботи? Адже педагогічна діяльність забирає багато часу й сил. Марина Олександрівна каже: «Я знаходжу натхнення серед інших художників! Навіть коли ти дуже втомлений, ти починаєш дивитися на інших, і думаєш – «а чим я гірше?!». Тож, сідаєш і починаєш творити. Я люблю вигадувати сюжет, цікаву історію. І я в цьому знаходжу емоційну насолоду. І ця насолода є рушієм сідати й працювати».

Надія Рябіченко, студентка ІІ курсу Київського національного університету культури і мистецтв.

Фото надані Ващенко Мариною Олександрівною