«В прабатьківських степах небо зоряне неначе дах…»

Враження після відвідання виставки «Мамаї та Мамаївни. Короткий метр».

Автор статті – Андрій Будкевич, дослідник українського мистецтва, брендолог, журналіст, член Національної спілки журналістів України.

Враження, думки, асоціації, які зродилися під час спілкування з Катериною Косьяненко, опісля нього, а також від відвідин персональної виставки «Мамаї та Мамаївни. Короткий метр». Усім оцим у вигляді короткометражних спалахів мислеформ, котрі уклалися у цілісний мозаїчний текст і хочеться поділитися з іншими…
«Десь там
Де загублюся знову я
В прабатьківських степах
Де небо зоряне
Неначе дах…».
(Юрій Завгородній).
Не кожному Митцеві таланить мати персональні виставки у Парижі (2003-й і 2006-й рр..) і Кракові (2013-й р.). 2003-й – чи не найбільш знаковий. Художниця здобула Перший Приз Осіннього Салону у мистецькій столиці світу. Оповідь про головну героїню розпочнемо з її появи у цьому світі. Народилася, зростала, формувалася Катя Косьяненко у місті великому – святому граді Києві. Таких міст усього два – Київ і Рим. Обидва на семи пагорбах. Чи не завдяки езотеричній подібності цих міст, лики людей на картинах авторки нагадують образи епохи Відродження?
Етимологія слів-синонімів «посох», «жезл», «кий», трактується яко стрижень спільноти, довкола нього все відбувається. А Київ – це вісь цивілізаційної системи. … Посох у руках апостола Андрія, який, стоячи на цій святій землі, казав, що на ній возсіяє благодать Божа і дарував Києву ймення Вічного міста. І слово арій мало прив’язку до трьох станів – жерців, воїнів, хліборобів. Каста митців (справжніх) генерує у собі певні якості всіх трьох арійських станів. У одному з катренів Нострадамуса є такі зрозумілі слова :«Там мова тішить слух, там Бористенів край. Початок здвигам покладе, злама рутину…».
Ця унікальна дівчинка народилася у незвичайній родині (Митці звичайними не бувають!). Батько, Володимир Васильович Кікіньов, відомий художник, прекрасний педагог і як каже Катя : « Напрочуд скромна людина».
Мама – знаний мистецтвознавець. Дід – Кікіньов Василь Матвійович, Заслужений художник України.
Панна Катя згадує : «Я зростала в оточенні альбомів, книжок, репродукцій. У мене щодо фаху, то і вибору не було. Художник, ніяк інакше». Дуже любила разом з татом виїздити на рибалку, де оточували їх зусібіч чари природи, носила етюдник за ним. Тому, закономірно, що перший етюд, написаний дівчам отримав назву «Тато рибалить».
«Далечінь підступає ближче лише з часом. Дійсність розгортається поволі».
І хоч нічого не відбувається так, щоб не було заднього плану, де криються причини того, що ми – міркуємо й пишемо, проте той задній план розташований ешелоновано, на кшталт краєвиду», – думка належить Фрідріху Дюренмату. Вона (думка) тісно прив’язана до методу побудови краєвидів художниці, де можна спостерігати – і другий, третій, четвертий план, а далі – обрій, поза межею (гарний приклад – робота « Дрібні дощі»).
Є спосіб письма картин – лізирування, у нашому випадку – лізирування змісту написаного.
Світ можна розглядати як лабіринт. Тоді повинна бути присутня драматургія лабіринту і спроба дистанціювання від нього, але при цьому пильне спостереження задля того, аби розуміти, що ж там (у лабіринті) відбувається? Бо якщо є світ, обов’язково має бути антисвіт. А лабіринт – то алегорія…
Катя Косьяненко впевнено рухається у своїх мистецьких лабіринтах, як провідник, веде поціновувачів малярства до пізнання нею створеного. Колію життя прокладають не тільки перші книжки і перше середовище, а і взаємини людські, що до них повертаєшся згодом, за допомогою ретроспективної здатності пам’яті. Кожна творча постать – то особиста драма, чи трагедія, ще багато чого, усе взаємно поєднане, переплетене…
Мисткиня у свій час навчалася на театрально-декораційному відділені у Данила Лідера (НАОМА). А це персона у гуманітарному вимірі легендарна! У 1962 р. він переїхав до Києва. Заснував власну школу сценографії. Його учнями були В. Карашевський, М.Левитська, А. Александрович-Дачевський, К. Косьяненко. Ось де криється першопричина елементів театрального дійства у її творіннях, де є і напруга драматизму, і глибина загадки, духовна велич персонажів, котрі живуть на полотнах.
Катя Косьяненко розповідає: «Данило Лідер – це мистецький реформатор, революціонер. Великий педагог, сценограф, художник. Гармонійно нас розвивав, навчив вибудовувати простір… Театральні задумки – пошук, розвиток, дія, кульмінація… Я захоплююсь і створюю цикл робіт».
Один з методів митця, користуючись інтуїтивними ходами – проаналізувати, потім змалювати, щоб уявився на полотні навколишній світ і він сам, Митець. Бо ніколи ми не спроможні вийти поза себе, у творі художника не може бути нічого такого, чого не було б у самому творці.
Як обґрунтувати ідею причинності? Теза про те, що нічого не виникає безпричинно, прісно банальна. Немає такого процесу, що мав би тільки одну причину, їх може бути безліч, а кожен процес вказує на ще один процес, як причину свого виникнення. Звернімось до поезії:
«До минулих часів
Причинено двері причинні
Нема ні шпаринки, ні вічка…».
(Юрій Завгородній).
Щодо дверей, вони можуть відчинитися у далеке минуле, щоб могли ми пізнати правду прадідів великих. Бо у славному минулому нашого народу такі скарби духовні заховані! Про них писав національний Пророк.
На хвильку вернімось до терміну – Відродження. У алхіміків Середньовіччя він був ідентичним «перевтіленню». Головним завданням цих мудреців був пошук секрету довголіття, лікування важких хвороб, а не винайдення філософського каменя, з використанням якого, можна було добувати золото з простих металів. Вони доводили, дерево душі можна відновлювати, або відроджувати. Відроджуючи рослини з попелу, алхіміки шукали доказ того, що розум і свідомість можуть жити після смерті фізичного тіла.
У її картинах (особливо у Мамаях і Мамаївнах ) закладена містика дії, чину, щось наближене до містики молитви, чи екстазу танцю. Герої робіт мають порив, вони вправні, у них панівним є культ ризику, це не сонливі тюхтії, гречкосії. Це українські Дон Кіхоти і амазонки. Вчитаймось для прикладу у роботу «Хмари ліки мої». Посеред буйного різнотрав’я, на пагорбі відпочиває козак, не простий, характерник. Понад ним хмарини пливуть у небі, а він оті хмари рухає силою свого погляду…
Україна – не Східна Європа, тим паче, не Азія. Вона – серцевина Європи
(не тільки географічна). Це та Земля, на якій відбулася поява найдавнішої хліборобської культури світу – Трипілля (Три поля). Зв’язок цієї культури з культовою обрядовістю заперечити неможливо. Про що це ми? А про те, що є у наших краях Місця Сили:
«Місце Сили – це річка, постала з краплин,
Місце Сили ніколи не згадуй всує,
З Місцем Сили говориш один на один
І воно тебе чує».
(із книги віршів поета Павла Щириці «Місце Сили»).
Науковцями доведено, що найсвятішим місцем ПраУкраїни-Русі є Трахтемирівське городище, поблизу Переяслава, яке існувало задовго до Київської Русі і мало довжину насипних валів до 40 кілометрів, встановити дату їх появи видається неможливим.
А тепер, знаковий уривок з розповіді художниці: «Ми з батьком подорожували по Дніпру, маршрут був такий – Ржищів, Бучак, село Григорівка, від цього села до Трахтемирова близенько зовсім, там стояв дерев’яний козацький монастир, слугував житлом для старих козаків. У нас там є хата на горі (с. Григорівка), видніються – і Дніпро, і кручі. Мені там добре, там чудова енергетика». Езотерики твердять, що у Трахтемирові і на київських кручах енергетика найсильніша на Русі – Україні.
Поетичні ж рядки мовлять наступне:
« Гірчить
Прадавня правда степова
В ковтках з прихованих криниць
В гарячих краплях
Дідові слова
І біль поразок
І одваги міць…».
(Юрій Завгородній).
Аж надто багато різних тлумачень, візій, бачень може викликати знайомство з творчістю Катерини Косьяненко, та немає жодних сумнівів у тому, що це роботи видатної Мисткині сучасності. Означимо тільки деякі вкраплення думок:
  Персонаж роману « Алхімік», авторства Хорхе Лівраги Ріцці, казав таке: «В усьому сущому є безліч світла й тіні, що приховано від простих смертних…»;
  Кожну картину можна сприймати ніби текст, наприкінці якого три крапки. Мисткиня начебто запитує: «І що вам вдалося побачити, не іншим, вам?...»;
  Її малярство елітарне, традиційно-новаторське, по змісту прийшло з давніх-давен, водночас, суголосне сучасності. Ці картини сприяють відновленню історичної пам’яті, вони живлять уяву про степ і про осінь, зовсім не тому, що падолист за вікном.
Причина, либонь, у тому, що Мамаї і Мамаївни виписані власне однією фарбою, листопадово-брунатною, звісно, з багатьма відтінками, тонами і півтонами.
Епілог найкраще замінять віршовані слова:
«Хмари у вирій
Хвилі в тумани
Зваблені звірі
Вірять в оману
Нібито роси
Вирощують німби
ОСІНЬ».
(Олена Гаран).

На фото – картина К. Косьяненко «Хмари, ліки мої».