Руденко Сергій Борисович

«Я намагаюся викладати так, щоб дати ту інформацію, яку мені не дали, коли я навчався»

Вчитель сучасності – це людина з високою професійною компетентністю та рівнем ерудованості. Майже завжди до педагога було особливе, дуже шанобливе ставлення. Адже він є не тільки носієм і розповсюджувачем знань, а й вихователем молодого покоління. Можна стверджувати, що викладач – це орієнтир в житті студента.
Нещодавно мені випала нагода познайомитися з одним із педагогів Київського національного університету культури і мистецтв. На інтерв`ю з ним ми підняли досить цікаву тему, що стосується того, як викладач може вплинути на розвиток української культури через своїх студентів. Мова йде про Руденка Сергія Борисовича – кандидата культурології, доцента.
Він є автором близько 40 публікацій, в тому числі, однієї монографії. Сергій Борисович є працівником кафедри музеєзнавства та експертизи історико-культурних цінностей. Цю сферу він обрав свідомо, тому сам насолоджується викладанням та охоче віддається цій справі. Як сказав Сергій Борисович, це своєрідний «творчий мазохізм» – коли ти намагаєшся з головою поринути в улюблену справу та з насолодою долаєш усі труднощі. «Я намагаюся викладати так, щоб дати ту інформацію, яку мені не дали, коли я навчався» – додав педагог.
Якщо говорити про недостатню зацікавленість сучасної молоді у сфері вивчення української культури, історії та мистецтва, то Сергій Борисович частково зі мною погодився: «Буває, дивишся, а в очах пустота…». Однак, він зауважив, що проблема не лише в студентах. Адже, навпаки, в чомусь сучасна молодь більш прогресивна й рішучіша, аніж раніше, тому проблема існує і в методах викладання.
Часом, студенти бувають трішки інфантильні, десь не до кінця продумані, в чомусь не серйозні – все це якимось чином впливає на те, що вони не до кінця зацікавлені у вивченні будь-якого предмету. Сергій Борисович ставить собі за ціль донести студентам, що навчання, в першу чергу, потрібно їм самим. «Я зберігаю віру в те, що все ще можна вийти на той абсолютно новий рівень викладання, коли студенти, все-таки, будуть демонструвати свою зацікавленість та відданість навчанню» – сказав педагог.

Сергій Борисович наголосив на наступному: якщо студенти часто не надають значення вивченню будь-якого предмету, це спричинено й певним невизнанням ними даної професії. Тобто, це люди «випадкові». Це ті, хто ще не визначилися в тому, чого вони хочуть. І тут головна роль викладача полягає в тому, щоб не відштовхнути студента, докласти зусиль, аби спрямувати його в житті.
«Фактично, це продовжується профорієнтаційна робота» – сказав Сергій Борисович. Адже, на його думку, педагог закладає основу, насичує учня мотивацією за рахунок своєї енергії та майстерності, а потім дає свободу в розвитку. Так іноді вчать дітей плавати: закидають у воду та дають можливість пливти самому, при цьому підбадьорюючи та непомітно підстраховуючи. Такий підхід дає чітко зрозуміти: чи по-справжньому ти хочеш займатися цією справою.
Атмосфера занять з Сергієм Борисовичем часто підбадьорює та піднімає настрій. На його лекціях часто можна почути жарти. Адже, як вважає педагог, це привертає увагу. Хочеш бути на одній хвилі зі студентами – розкажи анекдот. Однак, перестаратися з цим не варто. На думку Сергія Борисовича, найкраща порада така: «Викладач має бути сам зацікавлений в тому, що він розказує. От якщо йому не цікаво самому – це кінець! Отож, фішка одна – зацікавитися своїм предметом!».
Особисто для себе я зрозуміла, що кожен педагог є унікальною особистістю та вимагає до себе особливого ставлення й віддачі. Це важливо зрозуміти всім!

Сніжана Ткаченко, студентка ІІ курсу Київського національного університету культури і мистецтв.

Фото надані Руденком Сергієм Борисовичем