Розмова зі Світланою Долеско

Про День Щастя, листівки-щасливки, важливість прояву ініціативи та віру в майбутнє.

Наближається Міжнародний День Щастя. Це вже друге масштабне відзначення цього відносно нового і надзвичайно важливого свята. Ініціативна група готує деяке розширення фронту діяльності. Ми говорили з представницею оргкомітету, Генеральним директором Центру Української Культури та Мистецтва Світланою Долеско про те, що входить в плани організаторів, як це починалося та чому Україні важливо відзначати День Щастя.

***

День Щастя вже зовсім скоро. Які заходи заплановані на цьогорічне святкування ?
Наразі ми обговорюємо декілька великих проектів. Найцікавішим, на мою думку є Бібліотека Щастя. Це зібрання книжок, які містять деякі важливі настанови або історії, що здатні надихнути продовжувати йти своїм шляхом попри всі незгоди. Особливістю є те, що кожен може принести свою книгу і вона буде внесена в реєстр. Гадаю, ця ідея має потенціал далеко за межами одноразової акції. Взагалі важливо не зупинятися після 20-го березня. Щастя не є сезонною темою, треба постійно наголошувати про його важливість, необхідність.

Чому Ви вирішили долучитися до відзначення Міжнародного Дня Щастя в Україні ?
Це мав хтось зробити. Перше організоване святкування Дня Щастя відбулося в 2015 році. Був створений Інститут вивчення щастя. Звісно, приєднатися до святкування збиралися раніше, але в 2014 році ніхто не зміг. Усі пам’ятають, що було не до цього. І в 2015-му теж. Неоголошена війна, гинуть люди, розбрат в суспільстві. Ніби не до святкувань.

Але щастя є – ніяка війна не може змусити людей бути нещасливими. І якщо запитати хлопців в зоні АТО – для чого вони там стоять – то відповідь буде, що вони там для того, щоби ми були щасливими. І аж ніяк вони там е за те, щоб тут всі плакали і сумували. Вони борються за щастя ! І якщо ми не скажемо чітко й голосно « Ми щасливі ! » тут, в мирній частині України, то який сенс їм там стояти ?
Власне, це був мій поштовх увійти до оргкомітету зі святкування Дня Щастя.

Чи складно було згуртувати людей, почати проговорювати що робити ?
Багато хто боявся. Ми розуміли, що нам треба відома і поважна людина, яка могла б стати голосом і обличчям ініціативної групи. Ми запрошували багатьох, але зазвичай відповідь була « Давайте ви розпочнете, ми подивимося і потім приєднаємося ». Багато хто сприймав участь в оргкомітеті як можливість прорекламувати себе, хоча ми однозначно спрямовуємо всі свої зусилля на спричинення суспільних змін.

Що було потім ?
Наступним кроком була підготовка прес-релізу. Ми відправили його в провідні ЗМІ, але їх реакція була приблизно такою : « Тема щастя зараз не на часі, бо в країні – війна ». ЗМІ мали певну пересторогу з цього приводу. На їх думку, це могло бути дещо недоречно, бо такий час, що гинуть наші хлопці, безліч людей в полоні. Ситуація була така, що ми мали точно вгадати настрої в суспільстві, аби пішла реакція. Ми ризикували своєю репутацією.

Чому склалося таке дивне ставлення до цієї теми ?
Проблема полягає в тому, що в українському суспільстві склалося дещо дивне ставлення до щастя. Якщо коротко, то виходить, що бути щасливим – соромно. Гадаю, в цьому є деяка провина ЗМІ, в практиці акцентування на негативі. Плюс реклама постійно наголошує на тому, що для щастя щось треба. Але воно простіше за це. То є дрібні, прості речі. Я прокинулася вранці, доїхала власним коштом до роботи, я Вас чую – це вже щастя.

Як Ви знайшли вихід з цієї ситуації ?
Я зателефонувала Аліні Акуленко на Українське Радіо і домовилася з нею про ефір. Виявилося, що єдиним вільним місцем в сітці мовлення була п’ятниця, 13-те березня. Ми все узгодили. І в день ефіру, я і Олексій Чуєв, були на початку дещо непевні щодо можливої реакції. Але нам не довелося довго чекати дзвінків до редакції. Люди телефонували поділитися своїми думками, своїм щастям. Наприклад, якась бабця розповідала про свою онуку. Дзвонив сліпий чоловік і теж розказував про своє щастя. Для мене це був стимул, бо тоді ми зрозуміли, що вже не самі. Ми усвідомили, що можемо впевнено рухатися далі.

Розкажіть про листівки-щасливки. Вони вже встигли стати своєрідним символом українського святкування. Як вони були вигадані ?
Будь-яка ідея знаходиться у повітрі. Перед нами стояло завдання « як зробити відзначення цього свята особливим ? ». І з цього питання виросла ідея листівок-щасливок.

Концепція така : листівку пише людина до невідомої їй людини. І в цій листівці вказує побажання або навіть рецепт щастя. Це було зроблено на манер лотереї. Бувають моменти, коли людина чекає на якусь пораду, на слова підтримки. Ці листівки були вигадані для допомоги. Деякі проводять паралелі із посланнями в печиві, але фундаментальною відмінністю є те, що щасливки робляться власноруч. Вони виключно рукотворні. Для мене важливо, аби цю ідею не поставили на конвейер і не сплюндрували штампованими фразами.

Якою була перша реакція на листівки ?
Спочатку люди ставилися до них з пересторогою, але пізніше прийняли. На майстер-класах учасники часто не знали з чого почати, але потім їх охоплював азарт. Вони хотіли написати щось іще. Перша щаслива, друга, десята… Усі намагались якомога виразніше їх оздобити : малюнками, стрічками, гудзиками. Це стало свого роду вивільненням затиснутої експресії. І ці виплески важливі.

Минулого року, 20 березня 2015-го, коли ми роздавали листівки біля станції метро « Хрещатик », повз проходила жінка, яка, швидше за все, працювала в магазині неподалік. Проходила повз нас дуже засмучена. Їй запропонували листівку, вона відмовлялася, проте таки взяла цей маленький клаптик паперу. Через хвилин десять вона повертається, всміхається, очевидно, перед цим добряче виплакалася, і несе оберемок цукерок, роздає їх нам, дякує ! Виявляється, що вона отримала потрібне для себе повідомлення. У тій листівці було написано, що її син повернеться… Або інше : проходила дівчина, яка якраз вирішувала, чи робити їй аборт. І вона отримала листівку від дитини. Там були слова до матері !

Гадаю, листівки допомагають вийти людині за межі власних інтересів і глянути на себе з іншого боку, відсторонено. Те, що їх пишуть до невідомих, підкреслює готовність ділитися хоча б писаним. Це повертає вагу словам, які щоденно знецінюються брехнею та маніпуляціями…

Якими є очікування на цей рік ?
Зважаючи на те, як проходили заходи минулого року, на те, як це обернулося, можна очікувати на те, що до акцій приєднається більше людей. Але не варто загадувати наперед. Однозначно, буде більша увага зі сторони ЗМІ, вони вже мають уявлення про те, що ми робимо. Зараз ми краще розуміємо як подавати наші акції, як пояснювати людям свої наміри. Ми маємо можливість вийти на новий рівень.