Про митця Дмитра Білоконя

Та про Нове, як повернення до призабутого Старого...

Передслово.
Мені привиділося, чи наснилося, що коли дивні керамічні витвори Дмитра Білоконя перебували « у процесі » створення, то діялося це на світанку. Довкола дідової хати – майстерні клубочився, плив, курився наче димок, туман… Білими пластами він підіймався неспішно догори, все вище і вище, щоб потім повернутися на землю тихим літнім дощем, який щедро пролився і на дах старезної хати, тим самим подарував натхнення митцеві, що там мешкає. Дощ, як один із способів очищення, перехід від туманного світанку до ясного ранку…

Вступ.
Дмитро Білокінь – яскравий представник нової генерації художників, керамістів, музикантів. Народився, живе і творить на одній з центрально-українських земель, у тих місцях, де колись, як писав поет Б. Чіп : « …а тут волхви, древніші від шумерів ».
У цьому тексті « жмут » уваги буде спрямовано на творчість Дмитра, яко кераміста. Сам він говорить наступне : « У кераміці я йшов від народної форми, вважаю у виробі не повинно бути нічого зайвого ; зараз у моєму житті проходить процес повернення до « Старого », почасти до мінімалізму ».

Основа тексту.
« Сакральне, як в житті, так і в творчості притягує усе сильніше… Божественне світло живить і окрилює людину та його мало у людських стосунках, багато лукавства, нечистий діє. А світло істини, що від Господа, воно вище усього. Мої керамічні вироби – це своєрідне « повернення » до давніх часів, але у модернових формах. Акцент роблю на символах і знаках, з їх допомогою прагну передати певний закодований зміст », – отаке продовження оповідки мистецької.

Вкраплення перше.
У роки великої надії для поляків, отець Юзеф Тішнер (приятель Папи Івана Павла Другого) у блискучій, філософській проповіді на першому з’їзді « Солідарності », казав : « Ми повинні подивитись на питання праці згори, немов з вершини Татр, де беруть свій початок води Вісли. Сама відправа заохочує нас до цього… Цей хліб і це вино за мить стане тілом і кров’ю Сина Божого. Це має глибоке значення… Якби не людська праця, то не було б хліба і вина. Без хліба і вина не було б серед нас Сина Божого. Бог не приходить до нас через творіння природи, священні дерева, воду або вогонь. Бог приходить до нас через перші творіння культури – хліб і вино. Праця, яка створила хліб і вино, прокладає шлях до Бога. Але кожна праця має частку в цій праці. І наша праця також. Цим способом наша праця, праця кожного з нас прокладає шлях до Бога… »

« Глина – живий матеріал, а працюю у глинобитній хаті, котра належала дідові, Віталію Григоровичу, то він привив мені фантазійні нахили », – продовжує оповідь Дмитро.
« Витвори української кераміки це – глеки, горнятка, миски ; Чаша, сакральна річ, освячена самим Господом, з неї ми причащаємося. Глек має жіночі форми, це прообраз Берегині, миска (коло), як нове полотно, на котре наноситься графічне зображення. Кераміка дає деякі можливості, що недосяжні у « чистій » графіці.
На горнятках – аналог « тріщин », то кракле… Із нутра горнятко повинно бути світлим, а зовнішнє оздоблення виконується (подеколи) темнішими кольорами і відтінками » – ще один уривок мовлення від митця.

Вкраплення друге.
Стисло і мудро висловився М. Еліаде : « Людина – це homo symbolicus, всі види її діяльності містять символізм… ». Символізм характерний картинам цього митця і керамічним творам. Він (символізм) виростав з окремих засад романтиків, коренився у естетиці А. Шопенгауера, містиці Е. Сведенборга, музичному мисленні Р. Вагнера, К. Дебюссі. У малярстві цей напрям сповідували – П. Гоген, Г. Моро, М. Врубель, М. Чюрльоніс (він і музикант).
Науковець А. Біла слушно зазначила : « Напевно достовірна дата народження символізму як світосприйняття захована за сімома печатями часу, бо цей тип образного бачення співвіднесений не лише з декадансом і маньєризмом, але також із бароко, античністю і глибокою давниною, добою первісних культів і ритуальних дійств ». « Мізинська стоянка (Мізин, Трипілля, це на наших землях), геометричні орнаменти на кістках мамонтів, перше, з відомих зображень меандру на браслеті…
Архипенко відштовхувався у своїй творчості від форм Трипільської доби… Японці у своєму способі і стилі життя « укорінені » в природні ландшафти.
Їхня кераміка містить виняткові елементи довершеності. Цікавлюся специфікою чайної церемонії, тією давнішньою, прагну зрозуміти, відчути сенсове підгрунтя цієї традиції. Історія кераміки України і Японії мають у дечому подібність » – і ось така « нарізка » мислі Дмитрової.

Вкраплення третє, і ще раз про символи…
Вироби з глини – найкраще збережені артефакти минувшини і являються своєрідними символами космологічних знань етносу. Професор М. Чмихов трактував, що « посуд на побутовому рівні сприймався як ємність для приготування їжі чи зберігання припасів, у ритуалі на соціальному підрівні – як символ влади, а в ритуалі на космічному підрівні – як символ Всесвіту ».
Глиняний посуд здавен являвся виразником символічних знань і підтекстів. Кераміст, гончар, коли створює витвір мистецтва, – виконує особливі ритуальні рухи і дії, вони свідчать про тяглість традицій.
М.Еліаде настановляв : « …різноманітні значення символів, поєднуючись між собою, групувалися у певну систему ; протиріччя, які можна побачити поміж різними приватними версіями, частенько являються усього лише видимістю : вони вирішуються, як тільки ми починаємо роздивлятися символіку у її цілокупності, структурній цілісності… »

Розв’язка тексту.
« Батьки з малечих літ підтримували у мені те, що звично називають дивацтвом. Вірогідно тому можу побачити красу у – краплині дощу і в калюжі, адже калюжа то мозаїчне панно дощових крапель. Накопичив багатенько задумок і ідей, вони будуть реалізовані, раніше чи пізніше », – Дмитро неначе підбив підсумок у розмові. Світ був би прісним без присутності у ньому диваків…
Він близько підійшов до високої ступені виразності і переконливості відносно « фіксації » проявів незвичайного у, на перший погляд, звичайних витворах, він невидимо вибудовує власну, струнку « вежу мистецьку », використовуючи досвід і набутки попередників, на вершечку якої відкривається вхід в « іншу реальність… »
Борис Чіп у вірші « Билинний мотив » прорік :
« Де хутір блима, там іще є глина,
І для замісу божа є роса… »

Автор – Андрій Будкевич-Буткевич, брендолог, дослідник мистецтва.
Фото надані автором статті.