Ірина Несен

Роль і місце мережі художніх промислів в Україні ХХ століття для розвитку декоративного мистецтва

На початку ХХ ст. значною мірою завдяки діяльності земств і культурної спільноти, в Україні сформувався національний стиль художньої промисловості, представленої виробами різних галузей декоративного мистецтва. Отже, між виробами художньої промисловості і речами домашнього традиційного виготовлення існували тісні стильові зв’язки [1].
Після більшовицького перевороту 1917 р. виникла загроза їх цілковитого знищення. Однак, ініціативами українських культурних діячів у 1920-і рр. переважна більшість раніше створених артілей була збережена і продовжувала діяти у наступні десятиліття. Так, у царині виготовлення художнього текстилю в асортименті виробів Дігтярівської і Богуславської артілей з’явилися зразки традиційних місцевих строїв, виконані у техніках узорного ткання.
Від 1960 р. артілі почали перетворюватись у фабрики, які суттєво пожвавили розвиток художньої промисловості. Існування фабрик обумовило потребу у підготовці молодих кадрів, а відтак спряло утворенню мережі мистецьких навчальних закладів – училищ і технікумів, які спеціально готували майстрів для роботи на виробництвах основних галузей декоративного мистецтва: деревообробництва, художньої обробки металу, гончарства, ткацтва та вишивки.
Серед іншого на килимових виробництвах відбувались пошуки стилістики нового українського килима. У цей час для створення килимових композицій застосовуються орнаментальні мотиви з інших галузей народного мистецтва, зокрема, писанкарства, гончарства тощо. Ішли творчі експерименти над творенням нової колористичної палітри. Такі пошуки відбувались на всіх фабриках, що спеціалізувались на виготовлені творів декоративного мистецтва. Завдяки творчій праці провідних художників декоративного мистецтва, було відтворено традиційні народні технології. Прикладом цьому є царина художнього ткацтва, що у ньому було збережено переважну більшість переплетень ткання: репсового, саржевого, плахтового тощо [2].
У 1970–1980-і рр. на зміну фабрикам приходять виробничо-художні об’єднання, які мають численні філії-підприємства. На тогочасних підприємствах були підготовлені сотні народних майстрів, роботи яких прославили Україну далеко за її межами.
На жаль в кінці 1980 – на початку 1990-х рр. у виробництві декоративних виробів наростають кризові процеси – руйнувалися зв’язки з ринками збуту, сировинними базами. Це призвело до затоварювання і перевиробництва виробництва. Фабрики почали втрачати замовлення, почалися скорочення працівників, закриття виробництв. Майстри залишалися напризволяще. Перед загрозою зникнення опиняються деякі традиційні технології виготовлення орнаментальних композицій, які упродовж десятиліть застосовувались як на художніх виробництвах, так і у навчальному процесі факультетів спеціалізованих вищих навчальних закладів. На цьому тлі сформувалась спільнота народних майстрів і професійних художників, які у важких обставинах діяли рішуче і перейшли до створення оригінальних власних виробів. У такий спосіб система Художпрому еволюціонувала в авторське мистецтво на традиційній основі.
Особливо важливими у цих умовах для підтримки митців стали різноманітні етнографічні ярмарки і вернісажі, де учасники не лише пропонували споживачам свої вироби, але й долучалися до фахових обговорень у колі знавців декоративного мистецтва. У цьому поступі особливо важливу роль відіграли музеї-скансени, що виникли в Україні у 1960-і рр. Так, у Національному музеї архітектури та побуту України виникла практика проведення «Днів» різних ремесел, зокрема, «Дня ткалі і вишивальниці». Свято було започатковане у середині 1990-х рр. етнографом Музею Лідією Орел, а пізніше продовжене автором цього дослідження. Від моменту заснування воно мало на меті об’єднати і створити умови для творчого спілкування якомога більшій кількості народних і професійних митців, що нині працюють у цих галузях українського декоративно-прикладного мистецтва.

Література

1. Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. Декоративно-прикладне мистецтво. Л., 1992.
2. Несен І.І. Становлення і розвиток авторського тканого костюма у контексті розвитку художньої промисловості України (ХХ ст.). Збірник статей Всеукраїнської науково-практичної конференції «Народні художні промисли України: історія, сьогодення, перспективи». Київ, 2016. С. 65–75.

Авторка:
Ірина Іванівна НЕСЕН
Кандидатка історичних наук, доцентка,
доцентка кафедри мистецтвознавчої експертизи Національної
академії керівних кадрів культури і мистецтв