« Фрагменти роздумів, пов’язаних із малярством Василя Когутича »

Проникнення словом у підтекст картин закарпатського митця

Переднє слово.
Влучно з даного приводу висловилася Ханна Арендт : « У формі « фрагментів думки » цитати несуть подвійну функцію : переривають потік викладу втручанням « позамежної сили ». І, разом з тим, гранично концентрують у собі те, що викладається… ».
Герман Гессе…. Великий письменник, у своїй унікальній « Грі в бісер » надав нам, читачам, чимало визначень, тлумачень, того чи іншого явища. Вони гранично чіткі, ясні і ємкісні щодо наповненості смислом. Ось одне з визначень, запозичимо його : « Ми – фахівці досліду, розчленування й виміру, наша справа – оберігати і без кінця перевіряти наново всі абетки, таблиці множення й методи творити ЕТАЛОНИ ДУХОВНИХ МІР І ВАГ. Певна річ, ми робимо багато всього іншого, можемо при нагоді бути й новаторами, першовідкривачами, шукачами пригод, завойовниками і рицарями нових тлумачень, проте найперший і найважливіший наш обов’язок, задля якого народ нас потребує й утримує, – ЦЕ ЗБЕРЕЖЕННЯ В ЧИСТОТІ ДЖЕРЕЛ ЗНАННЯ. Можливо, в торгівлі, політиці абощо той, хто робить із чорного біле, часом і здобуде славу великого діяча, або навіть генія, але в нас – ніколи… ».
Цитована думка синонімічна до осіб, які щось досліджують (малярство в тім числі), намагаються висловити про побачене і осмислене своє розуміння, та підтвердити його словами любомудрів минулого і сучасності. Тільки не компіляція, і не оспівування чогось творчо не вартісного…

Додаток до передмови.
Вперше надибав на творіння живописця на сторінках унікального альбому « Акварелі закарпатських художників » (укладання – О. Гаркуші і В. Скакандія). Видання дуже на часі, честь і шана творцям альбому ! На його акварелях – місто, яке втрачаємо (ще не цілком втрачене) ; гармонія барв, світло і тіні, вміння побачити і відтворити красу там, де око пересічної людини її не уздріє. Це твори зрілого майстра, а митцеві 32… 2017-й рік – пан Василь став лауреатом обласної премії ім. Й. Бокшая т а А. Ерделі в галузі образотворчого мистецтва. І далі про все по порядку…

Розповідь художника (частина 1).
« У 3 класі почав малювати кіногероїв, які були тоді популярні. За літо створив 70 малюнків, в шкільному класі зробили виставку. Рідні помітили мою схильність до малювання. Від 5-го класу навчався у Мукачівській дитячій художній школі імені Мігая Мункачі, потім, гімназія – інтернат, паралельно вчився малюванню приватно у Мирона Трохимовича Курцеби, він займався розписом церков, та колись навчався у Львові. Цей художник багато чого заклав у мене, навчив бачити колір, сприяв появі моєї схильності до акварелі. Вдома мене підтримувала бабуся, вона все робила для того, аби мене не дуже перевантажували домашньою працею, щоб більше мав можливості малювати. Бабця знаходила, підбирала і давала читати статті про мистецтво і… дуже хотіла увидіти олійний живопис на полотні створений онуком, так вийшло, не дочекалася… Мій батько, як і двоє братів отримали технічну освіту, мистецьку тільки я ».
Доктор мистецтвознавства Ігор Юдкін в культурологічній розвідці один із розділів назвав : « Хутірська філософія » П. Куліша : український екзистенціалізм ». До чого тут « хуторянство » Пантелеймона Куліша, та який стосунок воно має до живопису Василя Когутича ? Мою увагу чимось трансцендентним привернув пейзаж « Стара хижка ». Кілька років тому я мав щасливу нагоду побувати на козацькому хуторі Дем’янівка, що на Полтавщині. Чим хутір відрізняється від села ? Територією ? Ні. Кількістю хатин ? Ні. У селах хата від хати розташована у безпосередній близькості. А на хуторі відстань від будівлі однієї до іншої становить сотні метрів, іноді – до півкілометра, а то й більше.
Там добре усамітнюватися від соціуму, що неможливо здійснити навіть у маленькому містечку, не те що у великому. Там можна знайти спокій душі, рівновагу, думається там по особливому. Ідеальне місце для творців і творення. Навіть сьогодні, на початку 21-го століття…
А зараз, повернімось до розуміння філософії хутора науковцем І. Юдкіним. Дуже сумна доля терміну витвореного Кулішем – « хуторянство », його висміювали й лаяли за окупаційного режиму доби УРСР (СРСР). Уже після 1991-го року це слово синонімізували з « шароварщиною », вказуючи на « меншовартість » українців, та приреченість такого напрямку філософії.
А давайте почуємо протилежний погляд : « На нашу думку, « ХУТОРЯНСТВО » НАЛЕЖИТЬ ДО ЗУХВАЛИХ КОНЦЕПТІВ, що кидають виклик застарілим ієрархіям цінностей, тому в епоху постмодерну цей концепт заслуговує на повагу й нове осмислення. Так само, як українські неокласики, розвиваючи творчий принцип мімікрії (удаваного відтворення ознак наслідуваного явища), більш як на півстоліття випередили появу провідного для постмодерну уявлення про симулякри (подання оболонки феномена безвідносно до його суті), в Кулішевій « хутірській філософії » виразно відчутні паростки новочасної проблематики… ».
…Одинока хижка на невисокому пагорбі (до речі, в Румунії), пора року – осінь, найзагадковіша… Чи не є це свідченням європейськості мислення П. Куліша, та ще й з « прицілом » у прийдешнє ?! Зустріч культур і різних часів на теренах Европи, не інакше, а явище – перетікання…

Розповідь художника (частина 2).
« Хотів вступити на живописне відділення, а потрапив – на відділ художньої обробки металу. Моїми педагогами були : Ю. Чегіль – дав основу композиції, В. Петрецький – викладав рисунок, я був знайомий з ним ще до вступу в коледж ім. А. Ерделі. Вже в інституті живопис вивчали під началом, перший рік – І. Дідика, згодом – В. Скакандія. Навчали мене і М. Болдижар, М. Михайлюк. В студентські роки, коли здобував вищу освіту мав сильну підтримку від своєї дівчини - Тетяни Поліщук, нині – моя дружина. Вона теж стала студенткою коледжу мистецтв…
Коли дістався до 5-го курсу, в Харкові планували провести конкурс з академічного рисунку, дружина довідалася і порадила прийняти участь. Конкурс був Всеукраїнський, змагалися студенти 4-х академій, зайняв 1 місце. Після поїздки в Харків більше повірив в себе, як художника.
…Люблю писати портрети і оголену натуру, на багатьох моїх роботах – жінки, використовую змішану техніку, поєднуючи академічний стиль з модерновим. Також люблю створювати жанрові роботи. Ось назви окремих картин : « Остання партія гри », « Муза », « Портрет дружини », « Автопортрет », твір « Сьогодення » отримав нагороду. У ньому непрямо виписані елементи боротьби, бо нас хочуть знищити як народ (слушно вважає митець), зображений Тризуб… Є робота « Створення гармонії », – була в мене ідея, написати картину « Створення Карпат ». І от, дуже давно був такий чоловік – силач, він провалився під землю, коли виривався звідти, ВИНИКЛИ ГОРИ…. ».
Етруски… Достеменно невідомо звідкіля вони з’явилися в Італії. Існує декілька версій, одна з них – вони прийшли з Малої Азії. Важливе питання, а що дала Світові культура етрусків ? ВИСОКЕ МИСТЕЦТВО ПОРТРЕТУ. Кожне обличчя освітлене високою духовістю, ірраціональною сутністю психологізму. Сергій Плачинда був переконаний : « Етруски – се є давні українці, вихідці з Прикарпаття… ». Звідкіля ота впевненість ? А от доказ : « Усі етруські міста мають українські назви. А саме : ОРІАНА, КОРДОН, КУРІНЬ, ПОРУСІЯ, КОСА… Назви річок ЕТРУРІЇ – МОКРА, ОРАНА, ТИЧИНА », – уривок з книжки С. Плачинди « Лебедія ».
А тепер, погляньмо на два взірці портретистики В. Когутича – « Автопортрет » і « Портрет дружини »… Тема оголеної натури не давала спокою митцям усіх епох і країн. Вічна тема і прекрасна. Замріяна дівчина, що зображена на картині « Муза », очі заплющені, політ мрії триває. Рука покладена на груди, струнка нога, округле коліно, пружна литка, красивий вигин ступні.. Сонячність, чистота оголеності.
Рідкісного обдарування, тонкої естетики поет Василь Рубан писав :
« … Там за кущами річка, люди,
Скрізь сонце, сонце.
А тут, між застиглим верболозом,
лежить жінка сама,
красива і горда,
сама – сама.
В неї гарне тіло і лице,
вона це знає ;
Сонце п’є її,
як гаряче озерце
солонувате… ».
Розповідь художника (частина 3).
« Акварелі для мене, то своєрідний перепочинок від картин філософського змісту. Я не є аквареліст винятково міської тематики. Веду дослідницьку роботу, зокрема, по вивченню анатомії людини, пластики тіла, навіть руху очей. Створюю графічні роботи олівцем разом з дітьми. В 2013 році відбулася виставка « Графічне Закарпаття », була презентована в галереї « Ужгород ». В номінаціїї « Кольорова графіка » перемогла моя робота.
Пейзажі почав писати десь років зо три тому. Приймаю участь в пленерах, побував в Словаччині, Польщі. В 2017 році 20 днів перебував в Чугуєві (Харківщина), туди з’їхалися митці з Києва, Вінниці, Чернігова, з Ужгорода був один я.
Працювати в різних жанрах дуже непросто, щоб тримати рівень – потрібна копітка творча праця… ». Краєвидні картини автора – « Стара хижка », « Ранкові барви », « Театральна площа », « Морозець ». Зупинимо свій погляд на одній з них, щоб заглибитись у зміст…
Течія, біжить бистра вода, поспішає, звідкілясь витікає і кудись впадає, має власну протяжність, як і життя людське. Після впадання в більшу водну артерію розчиняється в ній. Тарас Возняк розмірковує так : « Від чого витікає ріка ? Чи точніше, звідки вона втікає, тече ? З верхів у доли. Констатація цього факту є географічною банальністю. Але на що вона може вказувати, на етимологічно – семантичному рівні ?
…Річка починається з витоків, що розміщені десь у верхів’ях рік, при верхах, щоб потім текти, тікати в доли до рівнин та смерті у дельті. І тікає чи веде вона від свого витоку, через лють і пристрасть від того, що є вихідним, а, отже, й істотним – від своєї самості, яку вона отримує з джерел при вершинах. Втеча ріки у пристрасть, лють, руйнацію – це шлях людини, що тікає від своєї сутності у пристрасть… ».
Так мислить філософ щодо пристрастей водних потоків. Проте, втеча буває і від пристрасті, чи то бажання позбутися її, а вода має здатність охолоджувати… Морозець прагне скути потічки води, та йому це не вдається, чи заслабкий він, чи сила Води сильніша ?... Морозець – то окраса переходу від осені до зими. А зима, від початку, то очікування великих свят і Дива… А очікування буває милішим за втіху від того, що відбулося…
Мислитель, поет, науковець, Євген Сверстюк промовляв віршем і таке :
« Слава Тобі Господи
за вічний неспокій
який гонить мене в невідоме
вітрами весни
зливами літа
криком перельотного птаха осені
білою магією зими
за вічний знак розмитого сліду… ».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог