Чи розкодував секрети української ночі митець Дмитро Білокінь ?

(Монолог присвячений картині « Кришталева ніч »).

Розпочати цей текст годиться з величенької цитати, « позиченої » у Миколи Гоголя. Чому саме в нього ? Бо в усій українській літературі, попри наявність могутньої когорти талановитих письменників і поетів, навряд чи відшукаємо кращого знавця української ночі аніж автор « Мертвих душ » і « Ревізора ». У цьому творчому аспекті він (моє бачення, А.Б.) не поступається навіть найбільшому велету українства Тарасові…
Відтак, зосередьмося для того, аби в повній тиші почути думку одного з геніїв нашого народу, що ж це за явище таке, – українська ніч : « Чи знаєте ви українську ніч ? О, ви не знаєте української ночі ! Приглянтесь до неї. З середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще в безмір. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю і розливає океан пахощів ! Божественна ніч ! Чарівлива ніч ! Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави ; холод і морок вод їхніх похмуро оточений темно – зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черешень та черемхи боязко простягли своє коріння в студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердяться та гніваються, коли прекрасний зальотник – нічний вітер, – закравшись зненацька, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дише, все чудове, все урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч ! Чарівлива ніч !... ».
Щодо розуміння, відчуття, бачення українських ночей, Гоголь стоїть поруч із Шевченковими – « Садок вишневий коло хати », « Сонце заходить, гори чорніють… ».
Проте, хочеться осмислити, а чи вдалося як художнику Дмитру Білоконю декодувати загадки української ночі ? Варто наголосити, що Дмитро не тільки живописець, а ще й гончар – кераміст і музикант. Народжений ну в дуже непростому місті України, в Полтаві. Твір мав би бути незвичайний, яким же я його побачив ?...
Картина окреслена не широким чорним квадратом рамки, дається розуміння, ні, радше запрошення в ніч. Тло роботи аж надто не одноколірне, згори переважають чорнуваті, темно-сині відтінки, з переходами до звично синього кольору, опускаєш погляд трохи додолу, а там – небо всіяне, помережане тоненькими крапочками – зернинками, може то ніжна небесна заметіль, бо вітерець повіває, заметіль досягає землі, і вже уподібнюється до сизого туманця … А земля чорнюща, полтавський чорнозем… На ньому штрихами-знаками зображено те, що росте на цій землі, чи то росло колись. Зліва у ніч увірвалося дерево, чорний стовбур якого виблискує, освітлюючи темінь біло-кришталевими візерунками, гіллячки дерева білі, осяйні, на вершечку тонесенькі, нижче потовщуються, вони світлоносні, адже ніч кришталева ! Із-поза дерева визирає серпик блідо-зеленуватого місяця. Ох, як же відчутний мотив гоголівської ночі, але в інтерпретації митця.
Під час споглядання творчої роботи « прийшов » спомин. Десь років п’ять тому, коли вперше знайомився з Полтавським краєм, потрапив під незабутні чари ночі і я… Було це на Котелевщині, де стоїть донині хутір Дем’янівка, козацький хутір. Йшли ми якось з Сергієм Гнойовим (відомим художником) вночі полем. То не поле, а справжнє царство нічних пахощів, понад нашими головами розстелилося величне рядно ночі, щедро вкраплене зіроньками, небо було так низько, що аж моторошно стало. Цікаво, вдень у тій місцевості небо високе-високе. Під ногами шурхотіла трава, крокуючих огортало тепло літньої ночі гетьманського краю. Тиша навкруги…
Дві ночі чимось невловимим споріднені поміж собою, не тільки географічно… Поетичне бачення ночі уродженця Лубенщини, з села Духове (оце назва !) Бориса Кононенка дуже згодиться :
« Покотивсь над річкою
Молоком туман,
Місяць сходить свічкою –
Гордовитий пан.
Ніч – миттєвість подиху
Триєдина мить,
Роки – жменька пороху,
А душа горить… ».
Оскільки головний герой тексту любить подорожувати Україною, то йому відкрилася і особливість ночей інших земель українських. Цього літа Дмитро відвідав Закарпаття. Відомий поет і незрадливий син Сріберної Землі Петро Мідянка, який зве її « Рутенією, мамизною, дідизною », а рідне село Широкий Луг – « закарпатським Мехіко », про ніч карпатську казав таке :
« Над місцем тим – зелені хвилі гір,
Вночі таємне мерехтіння зір
І бук та ільм, і смерекова глиця… ».
Ніч, написана на цій картині, аж ніяк не випромінює холод, навпаки, вона зігріває. Згадалася робота Емми Левадської « Лагідна зимка »… Тому треба зосередитись на рядках нічної молитви Валерія Іллі, унікального поета що народився в Балаклаві. Не сплячих ніч спонукає до молитви, ніхто ж не заважає, хіба що дзвінка тиша, та зорі підглядатимуть з висот.

« Печалі в очах
Вистачило б засвітити
Найсумнішу зірку.
Нічні вікна о третіх півнях
Й очі вікнами
До яких знадвору біль притулив
Своє біле лице… ».
Душа болить найчастіше вночі, бо тоді думається про сокровенне і минуле, а душа мабуть знаходиться десь поблизу серця.
Аркадій Казка прийшов у цей світ на землях Сіверщини, у містечку Седнів. Поет, з козацького роду. Його батько любив спів та музику, до цього привчав і сина. Казка був закоханий в українську пісню. А картина « Кришталева ніч » вібрує музичною наповненістю. Почуймо поета :
« Предивний сон приснився мені учора ;
Стою чомусь на Болдиній горі,*
І раптом три – ставні, як сокори,
Грізно – величні, наче три собори… ».
23 січня 1919 р, написано в м. Чернігів.
Київ поетичний відразу асоціюється з іменем Ліни Костенко. А що мовить про ніч наша видатна сучасниця ?
« Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.
Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.
Притихлі явори стояли безшелесно.
І зблиснула гроза – як вихопила ніж ! ».
На цій картині можна побачити і мить спалаху – зблиску, летять по небу три світлячки, залишаючи ледь помітну смужку траєкторії польоту. Неповним було б поетично-живописне тло ночі без авторського трактування Надії Степули, поетки і есеїстки з Тернопільщини. Картина полтавського митця і її поетика не чужі поміж собою у взаєминах :
« Завис над птахом промінь – скальпель місяця
І віють – виють понад ним вітри,
А він собою гріє обшир місця,
З якого видно вгору і згори ».
Буває, правда не так часто, доводиться констатувати множинність однієї особи, особливо відносно людей від мистецтва. Гоголь мав дар художника, але ще більше – актора. Щепкін вважав його актором неперевершеним.
Поняття « множинність особи » вперше ввів психолог Вільям Джеймс. Ознаки множинності властиві і Дмитрові Білоконю. Бо ж не кожному дано дар творчо реалізуватися водночас : в живописі, гончарстві і музиці…
Холодноярець народжений у Києві, так себе іменує істинно український поет Павло Щириця, який стверджував :
« Як заграє Музика ця
Розчинюся в ній і збагну :
Ми – частина Великого Сну
Без початку й кінця…. ».
Відповідь на запитання, поставлене в назві тексту, шукаймо в картині « Кришталева ніч »…

*Болдина гора стоїть в Чернігові.

Автор статті : Андрій Будкевич-Буткевич, брендолог, дослідник мистецтва.

Картина « Кришталева ніч »