Світлана ДОЛЕСКО : « Є що робити і є кому робити »

Вийшла на Контрактовій. Мені треба до Центру української культури та мистецтва. Знаходжу потрібну адресу і зупиняюся вражена. Бо Центр – це не хата під солом’яною стріхою і не три кімнати у старому будинку. Це – найкраща і найновіша споруда на Контрактовій.

Мене зустрічає Світлана Долеско, директорка і власниця Центру. Кажу : я з інтернет-порталу « Право киян ». А вона мені : « А у киян є право ? »
З цієї гри слів починається інтерв’ю.
Катерина Поповська : А чому ви запитали про право киян ?
Долеско Світлана : А був у мене такий випадок. У нас дерево у дворі росло. Під час буревію воно зламалося. Я зателефонувала до міського колл-центру, щоб допомогли викликати спецтехніку. Реакція – нульова. Хоча – ні. До мене таки прийшли. За 15 хвилин — три комісії. І уявіть, МЕНЕ оштрафували за те, що сухе дерево впало. Зрештою, я сама знайшла робітників, дерево зрізали, все прибрали. Але це ще не все. За якийсь там час приходить мені лист з мерії. Я його навіть зберегла. Там написано : « На ваш запит відповідаємо : усі роботи виконані, сподіваємося, що ви задоволені нашою роботою ». А потім ще подзвонили і запитали, чи всім я задоволена. Я відповіла, що мені все сподобалося (сміється).
К.П. : Тобто, фактично люди часто залишаються зі своїми проблемами наодинці. Може, тому й треба гуртуватися у громадські організації ?
Д.С. : Так і є. Знаєте, я сама хотіла познайомитися і з « Правом киян », і з лідером організації Валерієм Міроновим. Я планую до нього звернутися по допомогу, бо знаю, що він давно митцям допомагає. Питання стосується Андріївського узвозу.
К.П. : Кажуть, митцям перше відкриття узвозу не сподобалося ?
Д.С. : Ось у пресі написали, що сотні киян змогли пройтися Андріївським. Так і було. А раніше десятки тисяч за день проходили. …Зранку в цей день приїхало начальство і почало наказувати митцям, як вони мають стати, що мають робити. Митці — це ж прості і дуже вразливі люди і тому вони пішли…
К.П. : Але влада Києва постійно говорить про діалог з митцями.
Д.С. : Так, діалог є. Це така особлива форма діалогу, який складається з двох монологів : говорять одночасно обидві сторони, і кожен про своє і кожен залишається при своїй думці.
К.П. : А що треба зробити в першу чергу ?
Д.С. : Популярність Андріївського Узвозу залежить від кількості народних майстрів : чим більше майстрів – тим цінніша вулиця. Моє чітке переконання, що влада мала б підтримувати митців, створювати їм лояльні умови торгівлі.
Поки ми це говоримо, рішення про самоврядування на Андріївському узвозі вже приймається, тож зміни на краще можуть бути реалізовані. Сподіваємось, що дочекаємося до осені.
К.П. : Розкажіть про свій Центр української культури та мистецтва.
Д.С. : Цей будинок я побудувала за власні кошти. Тут особлива система кондиціонування, мозаїка ручної роботи, ліпнина ручної роботи. В Центрі діє Школа Жіночих Рукоділь та Музей історії рукоділля. З часу відкриття ми провели понад 20 виставок творів найкращих українських митців, понад 200 майстер-класів для діток та дорослих, понад 150 екскурсій, організували низку свят. Також налагодили співпрацю з українською діаспорою та культурними центрами багатьох країн світу.
К.П. : Даруйте за нескромність, а де взяли кошти для будівництва ?
Д.С. : В сімейному бюджеті. Ви не повірите, всі ті кошти задекларовані і заплачені податки. Перше, з чого я стартувала – це була рекламна агенція. Потім був спільно з чоловіком девелоперський бізнес, будівельний і консалтинговий.
К.П. : Ви вклали кошти не у будівництво бізнес-центру чи готелю, а звели культурний центр. Для чого ви його будували ?
Д.С. : Не для чого, а для кого. Для вас, для ваших дітей. В першу чергу, для своїх дітей.
К.П. : Але ж він ніколи не принесе прибутку, у вас же все безкоштовно ?
Д.С. : Принесе. Обов’язково принесе. Але хай не прямий прибуток, а користь. Основні наші відвідувачі – діти. А коли вони стануть дорослими, вони вже матимуть певний рівень культури. І тоді вони розумітимуть, що треба платити за вхід в музей, купувати картини. Якщо вони стануть успішними – вони вкладатимуть кошти в культуру. З-поміж наших дітей, які ходять на екскурсії, на майстер-класи, ймовірно, є майбутній президент, майбутні народні обранці. А ще важливо, що, наприклад, мої діти сьогодні кажуть : ми будемо жити тільки в Україні.
К.П. : Що побажаєте читачам « Права киян » ?
Д.С. : Я хочу побажати лише позитиву. Проблеми є, але вони вирішаться. Не можна сидіти і скиглити, як погано. Треба йти і діяти. Є що робити, і є кому робити. Просто треба почати.

Автор : Катерина Поповська
Опубліковано : 02.06.2012
Інтернет-портал « Право киян » (http://pravokiyan.info/2012/06/02/svitlana-dolesko-ye-shho-robiti-i-ye-komu-robiti/)