Інтерв’ю

Розмова зі Світланою Мєшковою-Давиденко

21-06-2016

Автор: Володимир Білик

Про лялькарство, мистецьке життя Маріуполя та призначення мистецтва.

***
Володимир Білик: Нещодавно Ви відвідували Київ та брали зі своїми виробами участь в кількох виставкових проектах, в тому числі й «Сонячний Великдень-2016». Розкажіть про свої враження. Що Ви побачили в зібраннях різних майстрів?
Світлана Мєшкова-Давиденко: Я помітила єдність всіх регіонів. Існують певні відмінні стилістичні елементи, але загалом, на рівні форм – вражає єдність творів з Заходу, Сходу, Півдня. Разом виставки складають велику картину. За нею видно всю міць українського народного мистецтва.

ВБ: Як гадаєте, чи зайняли Ваші роботи належне місце в експозиціях?
СМД: Цілком!

ВБ: Розкажіть детальніше про ляльки, які Ви створюєте.
СМД: Я роблю ляльки за оповідями бабусі. Вона розказувала, які ляльки шила її мати. Так сталося, що в нас вся родина – переселенці. Моя прабабуся – з Чернігівщини. Прибула в Маріуполь у 30-ті, під час Голодомору. Вона шила різні ляльки – для дітей, весільні, обереги на дорогу. Всередині ляльок могла бути земля, шишки чи вугілля. Останнє вкладали в ляльку, аби мандрівник відчував тепло рідної хати, родини. Я намагаюся відтворювати їх. Шукаю інформацію, комбіную. Важливо зберігати цю частку пам’яті. Зараз готується книга, де будуть фоторепродукції моїх ляльок разом із майстер-класами з їх створення. Гадаю, книга зможе трохи популяризувати лялькарством.

ВБ: Що для вас означає створення ляльки?
СМД: Часто майстри кажуть, що це життя, духовний досвід. Для мене це занурення в спогади дитинства. Ту атмосферу. Коли я роблю ляльки – повертаються такі миті, які мені здавалися забутими. В них переходять ці тендітні емоції. Вони наповнюються ними та набувають певної особливості. Навіть характеру. Приємно, що мої діти досі бавляться виключно тими іграшками, які я робила. Важливо зауважити, що я не роблю їх безпосередньо на продаж. Цього ніколи нема в задумі. У ляльках я виявляю себе.

ВБ: На Вашу думку, в чому полягає особливість української ляльки в порівнянні з іншими?
СМД: Складно сказати. Мені здається, вона більша за інші – в символічному плані. У неї стільки вкладається – праці, емоцій. Під час створення вона обростає такою аурою – майже світиться. Я живу в такому місті, де культури різних народів з покоління в покоління перепліталися, змішувалися. В Маріуполі є грецька, українська, російська, татарські культури. Кожна з них щось додає. Я помічаю це в своїх роботах.

ВБ: Що саме приносять інші культури?
СМД: Мені важко це визначити, але дуже часто, коли я виставляюся в Маріуполі – кожен відвідувач бачить в моїх роботах елементи тієї культури, з якою він себе асоціює.

***
ВБ: З чого розпочалося Ваше зацікавлення лялькарством?
СМД: В дитинстві – мати робила мені мотанки. Я гралася з ними, щось сама пробувала. Потім це забулося. Коли народилася донька – все почало повертатися. Я почала цікавитися цим, досліджувати, пробувати. Поворотним моментом стала подорож в Національний музей архітектури та побуту України чотири роки тому. Там я побачила роботи багатьох майстрів – найрізноманітніші, неймовірніші роботи! Це так надихнуло мене, що після повернення додому виникло відчуття, немов до цього я жила якось наполовину, а тепер на повну. Усе перевернулося.

ВБ: Яким чином триває Ваш робочий процес?
СМД: Власне задум зріє деякий час. Роблю замальовки в голові. Формую загальний обрис. Продумую деталі. Визначаюся, які матеріали буду використовувати. Але, коли сідаю робити, все стає непередбачуваним – трансформується. Часто первинний задум та остаточний результат зовсім не схожі один на одного. Будь-який мій твір розпочинається з молитви. Це проведення межі. З того моменту розпочинається безпосередня робота. Мені подобається створювати ляльки, писати писанки під музику. Особливо під пісні Квітки Цісик. Здається, ці звуки приносять щось у мої вироби. У них виникає інша, таємнича легкість.

***
ВБ: Розкажіть про те, як проходить Ваша виставкова діяльність?
СМД: Найчастіше запрошують організатори різних заходів. Десь бачать роботи, хтось «дає наводку». Взагалі, обмін інформацією між майстрами відіграє важливу роль. Без таких зусиль більшість заходів була б набагато біднішою. Періодично можу побачити оголошення про збір робіт в проект в соціальних мережах.

ВБ: Що дає Вам участь у виставках?
СМД: Це можливість спілкуватися, обмінятися думками та досвідом. Підготовка добірки до виставки – великий виклик. Це виховує, організовує. Я вчуся дивлячись на роботи інших майстрів, спілкуючись з ними – це допомагає дивитися на світ інакше. Підказує куди рухатися та що робити далі.

***
ВБ: Як проходить мистецький процес в Маріуполі?
СМД: З огляду на сумнозвісні події – добре, що воно є. Багато майстрів виїхало. Виставкова діяльність суттєво скоротилася. Виставкові проекти стали меншими. Переважно, вони відбуваються в бібліотеках. Відвідуваність залежить від часу проведення. Більшість заходів відбувається виключно на ентузіазмі місцевих майстрів. Періодично долучається адміністрація, але мінімально…

ВБ: А яке ставлення в місцевого населення до народного мистецтва та експонування робіт місцевих майстрів?
СМД: Дуже неоднозначне. Деякою мірою, байдуже. Інколи лунає теза, що це зайве в такий час – мов, не варто таке робити, бо зараз війна – треба вирішувати пов’язані з цим проблеми. Але загальне ставлення яким було кілька років тому, таким і залишилося. Ті, хто цікавився – цікавляться. Ті, кому було байдуже – так само не захоплюються мистецтвом.

ВБ: Чи змогла б змінити ситуацію поява там науково-популярних досліджень народного мистецтва?
СМД: Не знаю. Швидше всього, ці роботи привертали би увагу тих, хто вже «в темі». А зацікавити тих, кому то не потрібно, може лише їх особистий вибір.

***
ВБ: Ви проводите багато майстер-класів. Що це Вам дає?
СМД: Це можливість зі сторони глянути на свої методи роботи – зазирнути в їх глибини. Інколи в цій гнітючій атмосфері виникає зневіра та постає питання, чи варто взагалі продовжувати свою справу. Майстер-класи допомагають розвіяти сумніви, відновити впевненість. Це передача досвіду, обмін думками. Із цього багато чого виростає.

ВБ: Наостанок. У чому Ви бачите свою місію як митця?
СМД: Мабуть, у збереженні, розвитку та розповсюдженні українських традицій, культури. Для мене важливо, аби мої вироби давали щось людям, змінювали їх на краще.

Додати коментар


Forum sur abonnement

Коментарі до статті можуть залишати тільки зареєстровані користувачі сайту, скористайтесь, будь ласка, посиланнями нижче для того щоб залишити свій коментар.

Подключениерегистрациязабыли пароль?