Інтерв’ю

Розмова зі Станіславом Волощенком

30-04-2016

Автор: Володимир Білик

Розмова про мистецтво, науку та майбутнє.

Станіслав Волощенко – молодий, але вже знаний і поважний писанкар з Волині. Його роботи вирізняються майстерним виконанням і тонким опрацюванням деталей. Нещодавно він презентував незвичну концепцію – іконопис на яйцях. На виставці «Сонячний Великдень-2016» він презентував свою нову роботу – зображення Почаївської Богородиці на страусиному яйці. Окрім цього, Станіслав має доволі рідкісну професію професію – він займається реставрацією книг. Цього року за його укладання вийшов каталог кириличних друків.

Про писанкарство, робочу етику та багато іншого ми поговорили в цій розмові.

***

Володимир Білик: Станіславе, опишіть Ваші враження від виставки? Як гадаєте, чи вдалося експозиції охопити більше ніж зазвичай розмаїття виробів?
Станіслав Волощенко: Гадаю, так. Вийшло дуже гарне поєднання різних робіт. Вони перегукуються між собою, доповнюють одна одну. Це ознака гарно сформованої експозиції. Це позитивно впливає на сприйняття робіт у єдності. Я дуже тішуся, що вже вдруге представляю роботи в Центрі. Це спонукає працювати над собою, відточувати навички, аби гідно стояти поряд з іншими майстрами.

ВБ: Ви представили доволі незвичну роботу, Почаївську Богородицю. Розкажіть детальніше про неї.
СВ: Минулоріч я вже представляв двадцять робіт канонічного іконопису на гусячих яйцях. Загалом, ідея з іконописом на яйцях виникла кілька років тому.
Щодо роботи – це Почаївська Богородиця. Виконана на страусиному яйці технікою травлення із золоченням. Варто зауважити, що з таким яйцем працювати набагато зручніше, вона більше і міцніше. Це дозволяє впевненіше виконувати певні деталі та реалізовувати задум із більшою кількістю елементів.

ВБ: Що приваблює Вас в іконописі?
СВ: Я давно мріяв займатися іконописом. Але це непроста справа, до неї треба дозріти. І в мене цей процес тривав декілька років, напевно чотири. У моєму житті багато речей стаються спонтанно – іконописом я теж почав займатися раптово. Я працюю реставратором книг. Одного дня наш завідувач відділом запропонував спробувати і на другий вже почали вчитися.

І після третьої дошки, в мене виникла думка – «А чому б не перенести зображення на нетрадиційний носій?», а саме – на яйце. І я спробував. Технічно, воно не має принципових відмінностей від традиційної писанки, але естетичний ефект абсолютно відмінний.

ВБ: Багато традицій відійшли від загального вжитку, але писанка залишається. На Вашу думку, що утримує писанку на «поверхні»?
СВ: Є щось в ній таке. Варто процитувати слова Блаженнішого Володимира. Вони дуже вичерпно пояснюють феномен писанки. В одному з інтерв’ю він зазначив: «Українська писанка – це окрема сторінка культури нашого народу. З нею пов’язано багато аспектів побуту та вікових традицій, адже руки умільців вкладають у це мистецтво всю свою душу та все своє вміння. Вони довершують розмаїття ліній та орнаментів. Передають фарбами колорит життя».

ВБ: А яка Ваша позиція?
СВ: Я вважаю, що направду в писанці поєднується побут, повсякдення людей, те, що їх оточує, та те, що вони уявляють. Писанки можна вважати певним джерелом для істориків. За ними можна досліджувати метаморфози ментальності.

ВБ: Яким чином?
СВ: У них є все: дерево життя, і рілля, небесні світила й погодні явища; є життєві переживання, пов’язані з певними періодами життя кожної людини.

ВБ: І таким чином вони деконструюють людське життя? За їх допомогою автор пізнає світ?
СВ: Можливо й так. Для прикладу, цього року мені випала можливість оцінювати учнівські та студентські роботи на Волині. Я презентував книгу і одночасно судив роботи дітей. І в мене сталася доволі напружена дискусія з іншими членами журі. Бо вони оцінювали якість проведення ліній. І це було: «Ця лінія тонша, а ця товстіша. Тому це не перше місце, а третє.».

Моя полягала в тому, що ми оцінювали зміст. Те, що людина вкладає в писанку і те, яким чином вона це вкладає. Це дуже важливий момент. Писанки не можна оцінювати спортивними термінами, не можна оцінювати якість виконання, бо кожна людина має власне бачення, власну манеру виконання. Це не та сфера, де є стандарти. Це сутнісне.

ВБ: І це принципово для Вас?
СВ: Так. Це лейтмотив всієї моєї писанкарської діяльності. Це реалізація внутрішнього, сутнісного. У цей непростий період нашої історії ми повинні свідчити. Це певною мірою повернення в минуле, до євангельських часів, коли кожен майстер, кожна людина, яка займається чимось вищим, сутнісним, мала свідчити. На мою думку, треба свідчити про нашу традицію. Про передання наших предків.

ВБ: Що це може дати?
СВ: У роботі завжди виринає вікова пам’ять нашого народу – ті ідентичності, яких дуже багато. Виринає ментальність. Ідентичність деяк спрацьовує, немов індикатор. Тому на цьому історичному етапі цим потрібно займатися. Не потрібно думати меркантильно, мов, це нікому не треба, і взагалі треба займатися серйозними справами. Це фундаментально неправильний підхід. Він короткозорий. Ми повинні займатися цим глибоким. Кожна людина в своїй професійній діяльності повинна свідчити. Це готує грунт для нового.

ВБ: Що ще треба робити?
СВ: Є писанкарі. Вони створюють писанки. Для роботи їм потрібно користуватися джерелами. Наприклад, каталогами давніх писанок, аби їх відтворювати, привносити власні елементи. Таким чином утворюється зв’язок часів, поколінь. Треба передавати те, що є зараз. Треба використовувати те, що вже є.
Так робить, наприклад, Тетяна Коновал. В її роботах дуже багато авторських елементів, але, водночас, в її орнаментах є відгомін минулих поколінь. Гадаю, це закладено глибоко на генетичному рівні.

Але треба розширювати смисли. Мають бути етнографічні студії, науковці мають опрацьовувати комплекс. База для цього є. Краєзнавчі музеї мають багаті колекції. Має бути наукова обробка. Мистецтвознавці мають оцінювати, описувати роботи, складати каталоги. Важливо шукати давні екземпляри, складати хронології, прослідковувати тенденції. Тоді сучасники зможуть черпати натхнення. І буде повноцінний, назвемо це «обміном речовин». Це складе міцне основу для майбутнього.

ВБ: Чи є теперішній рівень дослідження мистецтва писанкарства прийнятним?
СВ: Абсолютно незадовільний. Основна проблема – лінь. Мов, його так багато, не знаємо звідки підступити. Мій науковий керівник якось казала: «Очі бояться, а руки роблять». Треба робити, а не думати про те, з якого боку за це взятися і як краще це зробити. Має бути процес, а зараз його як такого нема.

ВБ: А яким чином краще документувати писанки?
СВ: Будь-яка передача твору в інший вимір змінює його. Зображення трансформується у різні боки. Проблема в розповсюдженні. На більш-менш академічні каталоги йдуть шалені ресурси, їх тиражі дуже обмежені, а їх ціни недоступні загалу. Часто їх нема в бібліотеках. В мережі з цим справа складніша. Часто постає питання недостатньої якості. Вирішенням є своєрідний літопис сучасного життя – соціальні мережі, зокрема, Facebook. Я намагаюся викладати до себе на сторінку фото своїх робіт. Це добра згадка.

ВБ: А що робити з необізнаністю глядача? Часто вони не здатні сприйняти роботи більш ніж поверхнево. Часто глядач не знає «абетки». Як бути з цим?
СВ: Гадаю, водити глядача «за руку» і все розкладати по полицях є зайвим. Глядач якось з собою розбереться. З часом приходить розуміння, навіть без дослідження спеціалізованої літератури.

***

ВБ: Давайте повернемося до ремесла. На Вашу думку, яким має бути баланс «старого» і «нового»?
СВ: Традиційні елементи – це завжди каркас. Вони не складають основу роботи, бо її робить авторське бачення, а воно незалежне від традиції, воно відштовхується, рухається від неї у своєму, неповторному, напрямку. Це завжди так, таким чином відбуваються трансформації.
Нове обов’язкове. Завжди має бути нове, інше, глибше тлумачення попередніх змістів певних елементів. Найвдаліші елементи відкладають і з часом стають традиційними.

ВБ: Яким чином просувається робочий процес у вашому випадку? Часто майстри кажуть, що робота вимагає від них віддавати багато сили. Як це відбувається у Вас?
СВ: Я би назвав це приємним виснаженням після надзвичайної концентрації. Це приємні переживання. Насправді, писанка є містичним об’єктом. Як би все не починалося, завжди все стає на свої місця. На початках щось може не вдаватися, «не йти». Відчуття невизначеності. Але чим більше ти занурюєшся в процес – це відчуття зникає. І відбувається піднесення. Процес сакралізується, містифікується. І з цієї таїни виходить твір.

ВБ: Чи робите розвідки, розробки певних елементів?
СВ: Намагаюся, але є такий момент – людина планує, а Бог керує. Планувати вдається багато, але виходить все вкрай інакше. В процесі все змінюється. Все відбувається спонтанно. Я беру матеріал, починаю роботу. І у взаємодії, контакті з матеріалом виходить твір. Матеріал сам підказує куди рухатися.

ВБ: Це щось на кшталт зв’язку з ноосферою?
СВ: Можна сказати і так.

ВБ: Чи міняється у Вас враження від роботи через деякий час після закінчення?
СВ: Я пам’ятаю як вона робилася. Але в різних просторах вона набуває різних барв. Коли робота виставляється, вона набуває зовсім іншого звучання. Вона змінюється, живе.

На мою думку, робота не робиться для себе чи сім’ї. Вона робиться для ширшого кола людей. Без винятків. Для всіх.

ВБ: А авторські права? Як бути з ними?
СВ: Це цікаве питання. Можна вирішити юридичну сторону належності того чи іншого твору до робіт того чи іншого автора. Але це вирішує хіба монетарні питання. На мою думку, робота не належить авторові.

ВБ: Тоді кому вони належать?
СВ: Вони належать соціуму, у якому він перебуває.

ВБ: Але ж авторський почерк, певні унікальні для кожного майстру прийоми - це все прив’язує роботи до автора?
СВ: Автор їх зробив. І це помітно без окремого документу, що затверджує те, що він це зробив. Твір є його виразом. Давайте розглянемо передумови створення будь-якого твору? Це комплекс. Він передається в крові, з вихованням, з зацікавлень, з соціуму. Не варто забувати про Божественний промисел. Кожен автор черпає з цього. Це впливові чинники, без яких твір був би іншим.

***

ВБ: Давайте пофантазуємо. Ви вже зробили один крок – перенесли іконопис на нетрадиційний носій. А якщо трансформувати цей носій у дещо етемерне – у голограму. Чи взялися б Ви за таке?
СВ: Це дуже цікаво. І це гарний виклик. Хоча матеріал не має бути обмеженням для творчої думки. Гадаю, для писанки голограма може стати наступною ступінню розвитку, де можна буде повністю зосередитися на відточуванні естетичних елементів. Візерунки можна заглиблювати…

ВБ: Квантова писанка!
СВ: Так! Це відкриває простір для експериментів.

Додати коментар


Forum sur abonnement

Коментарі до статті можуть залишати тільки зареєстровані користувачі сайту, скористайтесь, будь ласка, посиланнями нижче для того щоб залишити свій коментар.

Подключениерегистрациязабыли пароль?