Ви собі навіть не уявляєте....

19 вересня, в нашому Центрі відкрилась нова виставка.

І настільки вона небайдужа й глибока, що ця стаття – не лише про те, які гості прийшли, і хто причетний до відкриття. А про те, наскільки сильно одна виставка може змінити її учасників та відвідувачів.
Назва говорить сама за себе. Це виставка образотворчого мистецтва образотворчого мистецтва неповнолітніх, які скоїли злочини та перебувають у місцях позбавлення волі.
Організатор - Всеукраїнська молодіжна громадська організація “Соціалістичний Конгрес Молоді”. Учасники виставки – це хлопці та дівчата віком від 12 до 22 років. Всього 37 учасників із Ковельської, Мелітопольської, Самбірської, Кременчуцької, Дубенської, Курязької, Прилуцької виховних колоній.

Виставку відкривали Генеральний директор нашого Центру Світлана Долеско, Генеральний секретар “Соціалістичного Конгресу Молоді” Валерій Пильгун, Начальник Відділу діяльності виховних колоній Державної пенітенціарної служби України Владислав Скоропляс, Директор департаменту Міністерства молоді та спорту Артур Горін.

Незважаючи на поважні посади, це відкриття належить до тих душевних подій, які тебе міняють, завдяки яким ти вкотре оцінюєш своє місце в житті. Ти дивишся – і бачиш обличчя авторів крізь оті картини, вишиті рушники би бісерне деревце. І ще довго-довго думаєш про ту подію, яку ти відвідав, про її героїв.

Слова Світлани Долеско - мотив до дії, а не лише до роздумів :

 Це не просто виставка, це життєво необхідний соціальний проект для всього нашого суспільства, в першу чергу для наших дітей. Бо лише від нас із вами, незалежно від того, де ви проживаєте, залежить, якими ж в майбутньому стануть дітки. Від нашої турботи, уваги, любові залежить не просто добробут, а доля дітей. І ніколи не забувайте, що ваша байдужість – страшна, і дуже руйнівна сила…

Бо від того моменту, як малюк народився, в той день його народження, через одну хвилину після свого народження, навіть, якщо він того ще не розуміє - він повинен бути частинкою вашого серця. Він повинен бути чимось зайнятий. Я на 99,9% впевнена, що якщо б ці діти займалися творчістю з самого дитинства, не відбулось би цієї виставки, не було б в Україні місць позбавлення волі, не було б роботи дуже багатьом людям, які зараз цих дітей перевиховують, і світ став би кращий. Тому, не можна говорити, що винне суспільство, чи винні батьки, винні всі ми разом, винна кожна людина, яка, наприклад, жалкує віддати безкоштовно годину свого часу, щоб приділити його дітям, чомусь їх навчити. Тому ця виставка має бути підтвердженням того, що так не має бути. Я б дуже хотіла, щоб з часом таких виставок не було : не тому, що ми не будемо проводити цих виставок, а щоб не було тих дітей, які

скоїли злочин і знаходяться не з нами зараз, які роблять це мистецтво там, а не тут.

Валерій Пильгун :

 Мета цієї виставки – привернути хоча б на хвилину увагу суспільства до роботи цих вихованців, до їх зусиль. І навіть оцінка роботи не має такого значення, як має значення увага. Немає нічого гіршого від повного ігнорування дітей у соціумі. Тому частина соціальної адаптації полягає саме у вираженні тих емоцій, що є у вихованцях, через їх роботи.

І ось що хочеться згадати. Владислав Скоропляс закцентував увагу на одній деталі, яка насправді є чи не найважливішою в питанні виставки творчих робіт :

 Я сам в свій час працював у колонії. І я Вам скажу, що підлітки дуже рідко самі проявляють ініціативу до якоїсь самоорганізації, до творчості. Перш за все з’являється людина-свічка, яка їх запалює – це вихователь. Спочатку вони і свої роботи показують, зацікавлюють, тоді формується невеличка група дітей навколо цього вчителя, які зацікавлені, а потім ця група починає рости, додаються все більше і більше дітей. Наприклад, у Ковельській колонії більше 20 хлопців займаються вишивкою.

Так, їм там непросто. Так, їх життя стало саме таким через потрапляння в страшне заплутане коло, в яке їх кинули батьки, друзі, неувага соціуму. Так, роботи не ідеальні композиційно. Але ця виставка бере за серце своєю правдою, бо за кожною роботою – одна маленька Доля, яка саме зараз, поки Ви дивитесь виставку, шукає свій єдино вірний шлях в житті.

Вже на прощання, Владислав Скоропляс згадав про фразу, яку він часто каже тим юнакам та дівчатам, коли вони переступають поріг на свободу :

 Запам’ятайте : лише від вас самих залежить ваше майбутнє життя. І вибір стоїть лише за вами. Чи обрати й в майбутньому тюремну романтику із її жорстокими правилами та мискою баланди, чи надати перевагу спокійному майбутньому, де буде ваша власна родина, оплачувана робота, затишок і спокій.

Виставка триватиме зовсім недовго – із 19 по 24 вересня. Проте Ви можете ще побачити світ мистецтва таким, яким його бачать діти, більшість із яких не на один рік потрапили до виховної колонії.

Дуже сподіваємось, що Ви не залишитесь байдужими до творчого самовияву вихованців колоній. Насправді Ви зробите дуже-дуже багато, якщо завітаєте на цю виставку зі своїми дітьми, друзями. Ви собі навіть не уявляєте, як потрібна учасникам виставки саме Ваша увага до їх робіт, до їх творчого вияву. А Ваші діти, стоячи тут, в нас на виставці, відчують, як добре - бути разом, із мамою-татом, цінувати щастя від уваги та посмішок коханих людей…