Вечір документального кіно про традиційну музику

Коли кажуть, що добре би ввімкнути етнофолк, у більшості випадків слухачі жадають послухати африканську або азіатську музику.

Етно майже завжди асоціюється зі звучанням дудука, сітара, волинки, діджеріду тощо. Народна музика й співи рухаються паралельно з сучасними напрямами музики. Без обрядових африканських пісень ми б не почули відомих джазменів Чарлі Паркера та Луі Армстронга.
Україна має власні особливості та традиції народного співу. Організатори культурно-мистецького проекту Рись.thePolissia Андрій Левченко та Катерина Єфремова 6 березня 2015 р. влаштували вечір показу документальних короткометражних фільмів про традиційну українську музику і майстрів народного співу в Центрі Української Культури та Мистецтва.

Ці документальні стрічки зняті закордонними та українськими режисерами про українців, щирих сільських людей, для яких музика і спів є частиною повсякденного життя, обрядових дійств, наприклад, таких, як весілля чи похорон. Вони співають не на замовлення, не за гроші, а тому, що це їх життя.

Організатори представили 4 короткометражні стрічки з акцентом на традиційну українську музику й пісні. у першу чергу було показано дві короткометражки польського режисера Яґни Кніттель : « Село Сварицевичі » (Wieś Swarycewicze) з проекту « Україна архаїчна та сучасна » (Ukraina Archaiczna i Współczesna) і « Такі пісні собі шукаю » (Takich pieśni sobie szukam).

Протягом останніх десятиліть поліське село Сварицевичі стало центром уваги дослідників народної творчості. Місцеві жителі досі зберігають музично-поетичні пам’ятки давнини, дохристиянські звичаї, повір’я та народні свята, які віками передавались із вуст в уста. Зйомки другого фільму проходили в сусідніх із Сварицевичами селах – Перебродах та Старих Конях, за участю команди польських та українських фольклористів.
Дивно те, що поляки знімали такі фільми. Раптово виникло питання : чи знайшовся в Україні режисер, кому цікава така тема ? Третя стрічка відомого українського режисера Павла Фаринюка « Ой у полі Древо » підтвердила, що зацікавленість таки є. Знятий у 1988 році фільм висвітлює традиції співу села Крячківка Полтавської області. « Крячківський спів » вважається одним з найтехнічніших і найкрасивіших в Україні через поліфонію і багатоголосся.
Четвертий і останній фільм всесвітньо відомого незалежного французького режисера Вінсента Муна « Ранок в Дорзе » (англійською « A morning over Dorze ») був не про український етноспів. Режисер знімав декілька стрічок в Україні, але організатори обрали для показу фільм про традиції народного співу ефіопського племені Дорзе, щоб глядачі побачили і порівняли традиційні культури різних країн. « Ефіопія для нас є екзотичною країною. Поляки реагують на нашу поліську культуру приблизно так само, як українці на ефіопську », – коментує Андрій Левченко.
Організатори проект Рись.thePolissia ставлять на меті ознайомити українців з українською народною культурою, зокрема з інструментальною музикою та співами. « Досить часто ми виїжджаємо в експедиції, збираємо автентичні фольклорні пісні та шукаємо людей, які пам’ятають ті часи, коли без музики не жили. Показами стрічок про цих людей ми робимо ще один крок у розвиток народного мистецтва », – каже він.
Наприкінці показу фільмів глядачі почули автентичні пісні у живому виконанні молодого фолк-гурту « Занедбанці », разом з яким численні гості взяли участь у запальному майстер класі з народного українського танцю.