Про малярські ноктюрни Василя Скакандія та дещо інше…

« Просто зрідка вночі літати
і писати свої ноктюрни… » – з вірша
Ніни Кур’яти.

Мілану Кундері належить таке бачення : « А ми, в Європі, хто ми такі ? Я згадую фразу Фрідріха Шлегеля, котру той написав в останні роки 18-го століття : « Французька революція, « Вільгельм Мейстер » Гете, « Wissenschaftslehre » Фіхте – це величні тенденції нашої епохи ». Поставити роман і філософський трактат на один рівень з найважливішою політичною подією – це і є Європа – Європа, що народилася з Декартом і Сервантесом : Європа сучасності…
А що сьогодні ? Хто осмілився б придати те ж значення якому – небудь творінню культури (мистецтва, філософії) і, до прикладу, зникнення комунізму в Європі ? Невже твори мистецтва такої значимості більше не можуть існувати ? Чи ми втратили здатність розпізнати подібні твори ?
Ці питання не мають смислу. Сучасну Європу слід шукати не тут. Та, в котрій ми живемо, більше НЕ ШУКАЄ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ в дзеркалі своєї філософії і свого мистецтва. Але де тоді дзеркало ? Де нам шукати свій образ ?... ». Знакові питання поставлені видатним письменником потребують шукати відповіді. Відповіді не можуть бути однозначними і одновимірними… Дійсно, важко віднайти в Європі кінця ХХ-го, початку ХХІ-го століття видатні твори гуманітарного простору, важко, але вони в невеликій кількості таки є. Населення заможних європейських країн занадто захоплене споживацькою філософією буття : ситна їжа, кілька автівок на родину, подорожі, відпочинок, та й не працеголіки ; а читання книжок, захоплення класичною і народною музикою, живописом минулих століть і сучасним ? Такі вподобання у них не на пріоритетних місцях.
Як не дивно, але зубожіле громадянство України, серед якого представники творчих професій, на тлі розкошуючих, провладних корупціонерів (глитаїв !) ; демонструють високі зразки європейського рівня – в поезії, прозі, та у царині малярства і музики. Щодо творів мистецтва величної значимості, то вони існують, зокрема, створені окремими живописцями Закарпаття.
Один із небагатьох митців такого рівня – то Василь Скакандій, Народний художник України. У його арсеналі : неординарні твори жанрової і станкової графіки, живопис, фантастичні акварелі. Творчий шлях художника позначений персональними виставками – в Ужгороді (п’ять !), Братиславі (дві), Кошіце, Пряшеві, Сніні (Словаччина), і також участю в багатьох колективних. Минулого року відбулася презентація акварельних робіт різних авторів в « Галереї Ілько » під назвою « Лірика Карпат ». Виставка мала успіх. « А Галерея Ілько – найкраща в Закарпатті », – так вважає Василь Юлійович.
У десятирічному віці старший брат Іван відвів Василя до образотворчої студії Золтана Баконія. Там діти навчалися із задоволенням, а педагог вмів привити любов до живопису. Твори дітвори, що опановувала таємниці малярства під керівництвом Золтана Степановича були представлені в 50-ти країнах ! Поет Василь Зубач написав душевну річ « Гніздо одинокого птаха », шкода, не на рідній мові. Цей твір – то вшанування діяльності видатного наставника майбутніх митців.
Уже в роки навчання у Київському художньому інституті, графічне відділення, мав можливість оволодіти мистецькими знаннями і навиками з допомогою таких наставників, як В. Касіян, Г. Якутович, професор І. Селіванов, котрий був керівником дипломної роботи пана Василя. Здобув вищу освіту, повернувся додому до Ужгорода, родина Скакандіїв тоді мешкала вже в обласному центрі, пристав до праці художнім редактором видавництва « Карпати ».
Якраз у цей період став затятим читачем, знайомився з кращими взірцями української і зарубіжної літератури. Заприязнився з письменниками, поетами, ілюстрував їхні книжки, із закарпатських творців письменства і поезії – це Петро Скунць, Іван Чендей.
Але молодого митця тягнуло до більш жвавого життя, він починає частіше їздити на пленери у товаристві таких потужних художників як – Ф. Манайло. Г. Глюк. А. Кашшай, про якого каже : « То була фантастична людина ». І ось такий спомин : « Прийшов момент повернення до акварелі, у акварельному письмі знаходжу себе найбільше, бо це поєднання живопису і графіки. Техніка складна, але цікава, « працює » вода, поєднуються фарби з фарбами, і потім – що з того виходить ». Які ж риси властиві творчості самобутнього художника ? Його роботи явно і завуальовано містять у собі розмаїття складників – поетику, ліризм, музичність, любомудрствіє, любов до рідного краю і його традицій…
Науковець Монтсеррат Гібернау в монографії « Ідентичність націй » писала і про явище гострого зіткнення (поміж поглядами вчених) між правічниками, ладними простежувати коріння сучасних національних культур від прадавніх часів і модерністами, які наголошують на недавньому походженні культур. Є дослідники етно-символічна позиція яких утверджує проміжний підхід до давності національних культур, наприклад, Ентоні Д. Сміт. З погляду філософічного Василь Скакандій швидше правічник, бо приділяє у малярстві серйозне значення таким цінностям – як міти, священні місця, спогади і традиції властиві етнічній спільноті…
Його акварелі відлунюють різними музичними композиціями. Вони синонімічні ноктюрнам, музичним п’єсам споглядально – ліричного підтексту, споріднені з етюдами Ф. Шопена, К. Дебюссі, М. Равеля. Згадаємо слова Гегеля : « Музика – це найбільш ліричне мистецтво, воно значно ліричніше, ніж сама лірична поезія ». Чи буває малярство ліричним ? Так, але наскільки ? І яке співвідношення ліризму у трикутнику Музика – Поезія – Живопис ?
Розглядаю картини митця і рвуться із закамарків пам’яті назовні такі поетичні рядки :
« Стара бабуся в селі тягне
З колодязя воду
На краю світу
На початку ночі… », – з Юрія Вівташа.
Є така візія, що поруч з « науковою пам’яттю » існує « поетична пам’ять », вона з’єднує реальне бачення і події, що мали шанс відбутися, але не відбулися, та включає в себе « повне життя » про минуле… Погляньте на роботи « Минуле », Вечір в горах », « Верховинський мотив », « Осінні тумани »…
Ще раз поставимо наголос на поетичній струні, що негучно звучить при спогляданні картин живописця.
« Чиясь рука хитає безголосий дзвін
Боже самотніх похилених над собою
Вже скоро ніч
Скажи їм що Ти є
У них в душі лиш тихе світло ночі
І срібна зірка у високій темноті… » – з Валерія Іллі.
А перед очима постають роботи живописця – « Пейзаж із церквою », « Синевирський мотив », « Ранок ». Валерій Ілля першим дав зразки метафоричного та симфоричного письма без проміжних неметафоричних структур, чого до нього не було у світовій поезії. В українській поезії першим подав природне поєднання глибокої народності і сучасних засобів. Це ще одна відповідь на запитання поставлені М. Кундерою до європейців…
Чи не останні великі філософи століття минулого Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі писали : « …Виходить, Пруст стверджував, що ціле виробляється, що воно вироблене в якості частини нарівні з іншими частинами, що воно не об’єднує і не робить цілим – навпаки, воно прикладається до них, встановлюючи всього лише спотворені шляхи сполучення між несполучними судинами, трансверсальні єдності елементів, які зберігають всю свою відмінність у своїх власних вимірах.
Таке трапляється під час поїздки на залізниці, коли ніколи не можеш отримати в цілісній формі те, що бачиш, і навіть єдності точок зору, оскільки завжди залишається тільки трансверсаль, котру накреслює очманілий мандрівник, перебігаючи від одного вікна до другого, щоб наблизитися, продублювати розірвані і протипоставлені фрагменти ». Джойс оце наблизитися і продублювати називав « re – embody »*.
Карпатський край найлюбіший для Василя Скакандія, бо рідний. Його ставлення до отчої земля співзвучно з словами :
« Що ж то за диво : батьківщини щем душевний ?
Де б ти не був – не полишає тебе й на мить.
В чужім краю і почуваєшся непевно,
Хоч нібито і є усі умови жить ».
Іван Нечитайло.
Коли спілкування з відомим митцем добігало до завершення, він промовив : « ХОЧУ ПРИВЕРНУТИ УВАГУ І ПРОБУДИТИ ПОВАГУ ДО МИСТЕЦТВА АКВАРЕЛІ, ЯК ОКРЕМОЇ СКЛАДОВОЇ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ШКОЛИ ЖИВОПИСУ ».
А що ж таке творчість ? Просте питання ? Навряд чи… Почуймо ще раз М. Кундеру : « Творчість – це не є сукупність всього, що написав автор. Творчість – це результат тривалої праці над якимось естетичним проектом… ».

Андрій Будкевич-Буткевич, історик мистецтва, брендолог.
*Прямий переклад з англ. – « втілити в життя ».