Офіційний коментар щодо «заборони» експонування виробів із державною символікою

Друзі! Надаємо офіційний коментар щодо ситуації, яка склалася навколо відмови майстрині від участі у Всеукраїнській виставці «Бісер: Вчора. Сьогодні. Завтра». Причина – ніби-то заборона нами демонстрації національної символіки в стінах Центру Української Культури та Мистецтва.

«Щоб не писати окремо кожному, давайте я поясню ситуацію.

Пані Людмила Гургач Радко має свій сучасний погляд на традиційний український народний костюм. Це неоднозначний, але досить цікавий зразок авторського бачення традицій в сучасності.
Вона, крім того, створює багато різних прикрас та елементів одягу з бісеру.

Коли пані Людмила подала заявку на участь у виставці "Бісер: Вчора. Сьогодні. Завтра.", вона надіслала фото своїх робіт. У цілому можна було оцінити, що з тих робіт може бути сформована окрема експозиція майстра.

Уже безпосередньо в останній день реєстрації пані Людмила надіслала повний перелік своїх робіт, які вона хоче презентувати в нас. Я особисто переглянула всі роботи й вирішила порадити майстрині обмежити кількість робіт, щоб її експозиція виглядала цілісною: прибрати головні убори (виставкове обладнання майстрині занадто високе для наших експозиційних підставок, а на експонування виробів у нашій вітрині майстриня не погодилася), та кілька чоловічих герданів та краваток. Залишити костюми, одну краватку з тризубом, яка була узгоджена раніше, чоловічі герасівки та жіночі нагрудні прикраси.

У нас немає (й ніколи не було) обмежень на експонування виробів із державною символікою. Ми не забороняли (а радили) вилучити окремі експонати (так сталося, що на них був тризуб) з тим, що в такому випадку експозиція пані Людмили буде виглядати цілісно. Бо нашу виставку відвідують і пересічні громадяни, й знані у всій Україні експерти-мистецтвознавці, відомі діячі музейної та галерейної справи. Так! Це різні люди!!! І для них має бути різний підхід! Так!

Наша виставка не є частиною наукового дослідження розвитку бісерного мистецтва. Це науково-популярна виставка! І, що найголовніше – це колективна виставка. Отже, ми завжди дбаємо про те, щоб у вирії схожих виробів кожен майстер зберіг свою індивідуальність! І якщо в майстра можна з усіх його робіт виділити щось відмінне від інших, то завжди радимо так зробити.
Так було і в цей раз.
Це не унікальна ситуація.
А от реакція майстрині непередбачувана.
Особливо – її акцент на нібито забороні презентації в наших стінах національної символіки... Нас це дуже здивувало, беручи до увагу презентацію виробів із символікою нашої Держави під час кожного нашого багаторічного проекту.
Були й котильйони, й писанки з гербами...
Вишиті сорочки та рушники, в яких чітко простежувались кольори нашого Прапора... І багато іншого.
Хммм, невже нам та нашим відвідувачам це все наснилося? Сумно...

Куратору 18-ть років, але це не перший її самостійний проект! І досі їй вдавалося знаходити спільну мову з іншими майстрами.

Чому довго не було відповіді чи реакції від мене? Річ у тім, що ми з пані Людмилою спілкувалися у приватних повідомленнях.

Але поки ми спілкувалися публікація набирала обертів, які вже не дали шансів нам із пані Людмилою вийти з приватних переговорів у публічну площину так, як би хотілося.
Я перепросила у пані Людмили за молодість, я публічно просила миру! ❤️

Заявка пані Людмили на участь у виставці досі активна. Ми з радістю приймемо на виставку роботи, але навіть у цій ситуації я буду наполягати на відокремленні деяких робіт пані Людмили з тих причин, які описані вище».

З повагою, Світлана Долеско й колектив Центру Української Культури та Мистецтва