Андрес Ганна Олександрівна

« Інколи я навчаю студентів, а інколи ловлю себе на думці, що студенти навчають мене »

Моя співрозмовниця Ганна Олександрівна Андрес – пам’яткознавець-музеєзнавець, доцент, кандидат історичних наук. Викладає дисципліни « Основи музейної справи та навчальна музейна практика », « Державна культурна політика України в культурно-мистецькій сфері », « Основи законодавства та система державного управління в галузі мистецтва », « Реституція та охорона пам’яток культури ».
Працюючи науковим співробітником-теоретиком та займаючись проблемами пам’яткоохоронної й музейної галузі, Ганна Олександрівна не розглядала можливості стати викладачем. Спробувати себе в цій царині запропонував її університетський професор. Тепер для Ганни Олександрівна викладання – це спосіб впливати на майбутнє. Це можливість передати свою спеціальність, її розуміння та знання про неї таким чином, щоб сформувати в студентів усвідомлення приналежності до своєї держави. Вона зазначає : « Ніщо так не формує це усвідомлення, як те, що ми займаємося спадщиною, якою б вона не була : музейні пам’ятки, нерухома спадщина тощо ».
Ганна Олександрівна очікує від своїх студентів одного – щоб вони були щасливими людьми. « Фактично, всіма своїми студентами я пишаюся. Високі кар’єрні досягнення для мене – не показник, це особистий вибір студента. Хтось хоче бути президентом, а хтось – проводити дитячі майстер-класи в музеї. Якщо людина на своєму місці й любить те, що робить – я вже нею пишаюся » – зізнається викладачка.
Як приклад, вона розповіла про колишню студентку, яка займалася реорганізацією невеличкого районного музею. Дівчина зателефонувала Ганні Олександрівні, щоб проконсультуватись, через 10 років після закінчення навчання !
Стандартні методики викладання, зазвичай, не спрацьовують. Ганна Олександрівна каже, що її метод – рефлекторний досвід. Тобто, вміння пристосовуватись під потреби конкретної аудиторії, якщо це виходить.
Педагогічна діяльність не може бути стандартизована, бо викладачі мають справу не з механізмами, а з живими людьми : « Я не маю подобатись, мене мають слухати ! У певній мірі ми займаємося й вихованням, але в першу чергу ми навчаємо професії ». Ганна Олександрівна проти позиції « наставник-студент ». Викладач і студент є рівноцінними партнерами. Просто, в однієї сторони партнерства менший досвід.
На думку Ганни Олександрівни відбувається трансформація поколінь : « Немає сенсу критикувати молодь за те, що вони роблять щось не так, як робили це ми. Ми інші, ви інші. Роздуми з приводу « молоде покоління не таке » я чула так само, як зараз чуєте ви, коли мені було 20 років. Повірте, ви станете зрілішими й теж будете критикувати молоде покоління ! Так було, є, і буде ».
На власному досвіді, створюючи різні культурні проекти зі студентами, Ганна Олександрівна переконалася, що молоді треба більше довіряти. Не зупиняти, не ставити бар’єрів. Це самостійні люди, які здатні приймати правильні рішення. Просто їх варто підстраховувати. « Ваша перемога буде тільки вашою перемогою, ваша поразка буде й моєю поразкою » – каже викладачка.
Також додає : « Ми всі під владою стереотипів. Інколи кажеш студентам : « Так робити не можна » і студент питає : « А чому ? » І ти стоїш і думаєш : « А дійсно, чому ? ». Тебе все життя вчили, що так не можна, але тепер прийшли нові часи ». У студентів свіжий погляд, немає упередженості, стереотипів сприйняття. Їхні питання іноді здатні сприяти новим напрямам діяльності. Це спільне партнерство !
Наостанок Ганна Олександрівна зазначає, що важливу роль грає те, як себе позиціонує студент і чого він хоче : показати своє « Я » й свою амбітність (що, зазвичай, приречено на провал), чи зробити щось задля задоволення, « по кайфу » !

Валерія Туровник, студентка ІІІ курсу Київського національного університету культури і мистецтв.

Фото надані Андрес Ганною Олександрівною та Центром Української Культури та Мистецтва