Статті

V Всеукраїнський Фестиваль клаптикового шиття

08-09-2012

Автор: Світлана Долеско

Відкрився V Всеукраїнський Фестиваль Клаптикового Шиття.
8 вересня 2012 року відкрилась виставка унікальних робіт майстрів клаптикового шиття — печворку.
Експозиція, яка можна оглянути в Центрі Української Культури та Мистецтва, проходить в рамках V-го Всеукраїнського Фестивалю Клаптикового Шиття.
На трьох поверхах Центру, розташованого чи не в самісінькому серці Києва — на Контрактовій площі, вирує справжня веселка кольорів, творчих стилів та ємоцій. Ще б пак, адже тут демонструють свої строкаті шедеври з тканини маестро печворку з різних міст України, та навіть з Росії.

Виставку, на якій представлено з півсотні текcтильних картин, цілком можна назвати масштабною. Чому? А тому, що масштабу, тобто розмірам, деяких робіт спокійнісінько можуть позаздрити художники-монументалісти: приміром, декоративне панно «Моя Україна», яке створила Валерія Мойсеєнко, розкинулося аж на 6 квадратних метрів!

JPEG - 587.3 kb

Зшите з 34 тисяч клаптиків понад 350 відтінків, воно викликало неабиякий фурор на Міжнародній выставці печворку в Америці (2010рік).
А ось «габаритна» якрава композиція з ромбів Олени Корольової «Райдуга над Манхеттеном» вабить око незвичним декором: замість фінального простьобування вона вирішила оздобити своє полотно різнокольоровими шпильками, що виблискують на сонечку, мов коштовні стрази!

JPEG - 731.1 kb
Райдуга над Манхеттеном

Втім, як то кажуть, не барвами єдиними. Виявляється, створити звичайнісіньке диво можна й за допомогою лише червоної та чорної тканин. «Два кольори» — так назвала свою клаптикову пісню Наталія Лашко.

JPEG - 628.9 kb
Два кольори

Без слів, лише промовистими образами мисткиня змогла розповісти на полотні про всі радощі й печалі матері, котра виростила сина й відпустила його у доросле життя. Здається, ось-ось з її блакитних очей, ( вони складені з десятків квадратиків й трикутничків) проллється сльоза… Довгі ж вузенькі стрічки, котрими щедро оздоблена робота, символізують звивисті житєві стежини, що інколи перетворюються на бурхливі хвилі моря днів і років чекання…

JPEG - 389.8 kb


- Нинішня експозиція, — каже Людмила Андрєєва, директор Школи жіночих рукоділь при Центрі Української Культури та Мистецтва та автор проекту «Печворк та квілтинг в Україні», — тільки одна квіточка з величезного букету українського печворку.
За 7 років існування нашої школи ми випустили кілька тисяч майстрів. 15 років тому, коли я робила перші кроки та шукала однодумців, у нас і гадки не мали, що є таке дивовижне мистецтво — створювати з різнобарвних клаптиків шедеври інтер’єрного декору. Я наполегливо шукала однодумців. Парадоксально, але перші учні стали моїми вчителями, бо ми разом пізнавали всі премудрості цієї науки. Це напевно доля, що серед тих, хто згодом підтримав мене й допоміг втілити в життя сміливі ідеї, — Генеральний директор Центру Світлана Долеско.
Мабудь символічно, що Фестиваль клаптикового шиття розпочався одночасто із теплим і погожим бабиним, тобто «жіночим» літом. Бо клаптикове шиття, печворк — це зазвичай жіноче рукоділля. І, як природа показує усі свої пишноти на початку осені, так і наші берегині демонструють у клаптикових панно розквіт власної фантазії.

JPEG - 297.7 kb

І не лише берегині — найбільше вразили поціновувачів клаптикового шиття роботи Володимира Бунова, зібрані в окрему авторську виставку «Асоціації». Так, чоловік, який шиє картини, справді вартий уваги. А людина, яка спромоглася на творчість, сидячи на інвалідному візку, варта щирого захоплення.
- Три роки тому, — розповідає Володимир, — коли відмовили ноги, я не сподівався, що творчість надасть сенс моєму життю, допоможе повірити у власні сили. Живучи у будинку престарілих, матеріал для картин збирав по крихтах — поров старі речі й вирізав красиві клаптики, й гадки не маючи, що існують спеціальні набори американського ситцю. Та й про печворк я дізнався значно пізніше, тому й створив свої роботи у власній авторській техніці. За фахом я художник-оформлювач, отож намагався експериментувати з відтінками. Ось і вийшли такі собі пейзажі й портрети, де замість експерсивних мазків — барвиста тасьма та візерунки, прострочені кольоровими нитками.
По-казковому яскраві картини Володимира Бунова повертають нас, дорослих, у дитинство. Дивуєшся, скільки ж в цьому чоловікові любові до життя, до оточуючого світу. Мов чарівник, запалюючи кольори, він намагається заразити нас своїм оптимізмом, змушує побачити, що життя — прекрасне!

Додати коментар


Forum sur abonnement

Коментарі до статті можуть залишати тільки зареєстровані користувачі сайту, скористайтесь, будь ласка, посиланнями нижче для того щоб залишити свій коментар.

Подключениерегистрациязабыли пароль?