Статті

Про митця Дмитра Білоконя

04-07-2016

Автор: Лукашук Марія

Та про Нове, як повернення до призабутого Старого...

Передслово.
Мені привиділося, чи наснилося, що коли дивні керамічні витвори Дмитра Білоконя перебували «у процесі» створення, то діялося це на світанку. Довкола дідової хати – майстерні клубочився, плив, курився наче димок, туман… Білими пластами він підіймався неспішно догори, все вище і вище, щоб потім повернутися на землю тихим літнім дощем, який щедро пролився і на дах старезної хати, тим самим подарував натхнення митцеві, що там мешкає. Дощ, як один із способів очищення, перехід від туманного світанку до ясного ранку…

Вступ.
Дмитро Білокінь – яскравий представник нової генерації художників, керамістів, музикантів. Народився, живе і творить на одній з центрально-українських земель, у тих місцях, де колись, як писав поет Б. Чіп : «…а тут волхви, древніші від шумерів».
У цьому тексті «жмут» уваги буде спрямовано на творчість Дмитра, яко кераміста. Сам він говорить наступне: «У кераміці я йшов від народної форми, вважаю у виробі не повинно бути нічого зайвого; зараз у моєму житті проходить процес повернення до «Старого», почасти до мінімалізму».

Основа тексту.
«Сакральне, як в житті, так і в творчості притягує усе сильніше… Божественне світло живить і окрилює людину та його мало у людських стосунках, багато лукавства, нечистий діє. А світло істини, що від Господа, воно вище усього. Мої керамічні вироби – це своєрідне «повернення» до давніх часів, але у модернових формах. Акцент роблю на символах і знаках, з їх допомогою прагну передати певний закодований зміст», – отаке продовження оповідки мистецької.

Вкраплення перше.
У роки великої надії для поляків, отець Юзеф Тішнер (приятель Папи Івана Павла Другого) у блискучій, філософській проповіді на першому з’їзді «Солідарності», казав: «Ми повинні подивитись на питання праці згори, немов з вершини Татр, де беруть свій початок води Вісли. Сама відправа заохочує нас до цього… Цей хліб і це вино за мить стане тілом і кров’ю Сина Божого. Це має глибоке значення… Якби не людська праця, то не було б хліба і вина. Без хліба і вина не було б серед нас Сина Божого. Бог не приходить до нас через творіння природи, священні дерева, воду або вогонь. Бог приходить до нас через перші творіння культури – хліб і вино. Праця, яка створила хліб і вино, прокладає шлях до Бога. Але кожна праця має частку в цій праці. І наша праця також. Цим способом наша праця, праця кожного з нас прокладає шлях до Бога…»

«Глина – живий матеріал, а працюю у глинобитній хаті, котра належала дідові, Віталію Григоровичу, то він привив мені фантазійні нахили», – продовжує оповідь Дмитро.
«Витвори української кераміки це – глеки, горнятка, миски; Чаша, сакральна річ, освячена самим Господом, з неї ми причащаємося. Глек має жіночі форми, це прообраз Берегині, миска (коло), як нове полотно, на котре наноситься графічне зображення. Кераміка дає деякі можливості, що недосяжні у «чистій» графіці.
На горнятках – аналог «тріщин», то кракле… Із нутра горнятко повинно бути світлим, а зовнішнє оздоблення виконується (подеколи) темнішими кольорами і відтінками» – ще один уривок мовлення від митця.

Вкраплення друге.
Стисло і мудро висловився М. Еліаде: «Людина – це homo symbolicus, всі види її діяльності містять символізм…». Символізм характерний картинам цього митця і керамічним творам. Він (символізм) виростав з окремих засад романтиків, коренився у естетиці А. Шопенгауера, містиці Е. Сведенборга, музичному мисленні Р. Вагнера, К. Дебюссі. У малярстві цей напрям сповідували – П. Гоген, Г. Моро, М. Врубель, М. Чюрльоніс (він і музикант).
Науковець А. Біла слушно зазначила: «Напевно достовірна дата народження символізму як світосприйняття захована за сімома печатями часу, бо цей тип образного бачення співвіднесений не лише з декадансом і маньєризмом, але також із бароко, античністю і глибокою давниною, добою первісних культів і ритуальних дійств». «Мізинська стоянка (Мізин, Трипілля, це на наших землях), геометричні орнаменти на кістках мамонтів, перше, з відомих зображень меандру на браслеті…
Архипенко відштовхувався у своїй творчості від форм Трипільської доби… Японці у своєму способі і стилі життя «укорінені» в природні ландшафти.
Їхня кераміка містить виняткові елементи довершеності. Цікавлюся специфікою чайної церемонії, тією давнішньою, прагну зрозуміти, відчути сенсове підгрунтя цієї традиції. Історія кераміки України і Японії мають у дечому подібність» – і ось така «нарізка» мислі Дмитрової.

Вкраплення третє, і ще раз про символи…
Вироби з глини – найкраще збережені артефакти минувшини і являються своєрідними символами космологічних знань етносу. Професор М. Чмихов трактував, що «посуд на побутовому рівні сприймався як ємність для приготування їжі чи зберігання припасів, у ритуалі на соціальному підрівні – як символ влади, а в ритуалі на космічному підрівні – як символ Всесвіту».
Глиняний посуд здавен являвся виразником символічних знань і підтекстів. Кераміст, гончар, коли створює витвір мистецтва, – виконує особливі ритуальні рухи і дії, вони свідчать про тяглість традицій.
М.Еліаде настановляв: «…різноманітні значення символів, поєднуючись між собою, групувалися у певну систему; протиріччя, які можна побачити поміж різними приватними версіями, частенько являються усього лише видимістю: вони вирішуються, як тільки ми починаємо роздивлятися символіку у її цілокупності, структурній цілісності…»

Розв’язка тексту.
«Батьки з малечих літ підтримували у мені те, що звично називають дивацтвом. Вірогідно тому можу побачити красу у – краплині дощу і в калюжі, адже калюжа то мозаїчне панно дощових крапель. Накопичив багатенько задумок і ідей, вони будуть реалізовані, раніше чи пізніше», – Дмитро неначе підбив підсумок у розмові. Світ був би прісним без присутності у ньому диваків…
Він близько підійшов до високої ступені виразності і переконливості відносно «фіксації» проявів незвичайного у, на перший погляд, звичайних витворах, він невидимо вибудовує власну, струнку «вежу мистецьку», використовуючи досвід і набутки попередників, на вершечку якої відкривається вхід в «іншу реальність…»
Борис Чіп у вірші «Билинний мотив» прорік:
« Де хутір блима, там іще є глина,
І для замісу божа є роса…»

Автор – Андрій Будкевич-Буткевич, брендолог, дослідник мистецтва.
Фото надані автором статті.

Додати коментар


Forum sur abonnement

Коментарі до статті можуть залишати тільки зареєстровані користувачі сайту, скористайтесь, будь ласка, посиланнями нижче для того щоб залишити свій коментар.

Подключениерегистрациязабыли пароль?