Інтерв’ю

Розмова з Михайлом Онацьком

24-02-2016

Автор: Володимир Білик

12 лютого 2016 року в Центрі Української Культури та Мистецтва відкрилася виставка творів відомого українського художника Михайла Онацька.

Виставка «Народні традиції в малярстві Михайла Онацька» демонструє вибрані роботи митця зроблені за його багаторічну творчу діяльність. Роботи Михайла Онацька поєднують дитячу безпосередність композиції та ідилістичне зображення побутових сцен з життя українського села. Він використовує образотворче мистецтво як спосіб закарбування українського побуту та традицій минулого. На жаль, пан Михайло не зміг відвідати відкриття виставки. Проте, напередодні закриття експозиції, ми вирішили зробити з ним невелике інтерв’ю аби він зміг поділитися з вами своїми думками про виставку, власну працю та романтику минувшини.

***

Що для художника означає виставка?
На мою думку, це завжди спілкування з глядачем. Визначенням своїх рубежів, досягнень. Це можливість звірити свої погляди із поглядами аудиторії. Також виставку можна сприймати як роздуми над власною творчістю, над тим що ще можна відобразити в картинах.

Яким чином відбувався відбір робіт для експозиції?
Я старався охопити різні аспекти своїх робіт. У мене є окремі цикли на різні теми. Наприклад, «Чумацький шлях». Також є серії робіт на весільну, ярмаркову та обрядову тематики. Є багато робіт на тему зимових свят (різдвяних, новорічних, Водохреща), є роботу на тему свята Купала. Коли я відбирав роботи до виставки, я намагався взяти декілька робіт із кожного циклу аби глядач мав змогу ознайомитися з усім розмаїттям українських народних свят та обрядів, а також мав чітке розуміння того, чим я займаюся.

На вашу думку, яким чином можна популяризувати українське мистецтво в широкої публіки?
Перш за все, шляхом пропаганди через телебачення, пресу, радіо та кінематограф. Треба готувати матеріали про виставки та інші мистецькі події, треба давати людям знати. Відбувається безліч подій. Потрібна організована інформаційна підтримка. Наприклад, нещодавно був закінчений документальний фільм про мою творчість під назвою «Наївне мистецтво Михайла Онацька» (реж. Михайло Лебєдєв), але цей фільм недоступний глядачеві, адже жоден з телеканалів не зацікавився ним.
Загалом, телебачення і радіо дуже мало працюють у напрямку висвітлення культури. Як такої, популяризації народної картини нема. Спілка майстрів народного мистецтва робила багато справ, але зараз скрутні часи. Один час виходив журнал «Народне мистецтво», але вже два роки як нема коштів на його існування.

Розкажіть як Ви починали свою художню діяльність? Що наштовхнуло вас на це?
Малярством я захоплювався ще з дитинства, але вступити до художнього закладу я не зміг, бо не мав належної підготовки. Я виріс на хуторі неподалік від Диканьки. Студій там не було. Малював від випадку до випадку. Лише через багато років, коли утворилася Спілка майстрів народного мистецтва, я показав їм свої роботи і там мені порекомендували зосередити свої сили саме у напрямі народної картини. На Полтавщині це було дуже поширено. Збереглося багато робіт в людей, в музеях, але то були роботи невідомих майстрів. Мені це було дуже близьке, бо я виріс на хуторах, де відзначали всі релігійні свята, де дотримувалися старовинних обрядів, у тому числі, релігійних, різдвяних, весільних. Ці обряди я дуже добре знав. І вони до мене досі приходять, виливаються на мої полотна.

Тобто в своїй практиці ви намагаєтеся документувати обряди, звичаї та те, як ви їх пам’ятаєте?
Так. Те, що було у дитинстві, як я колядував, щедрував, носив вечерю хрещеним, брав участь у весіллях. Мої сестри ходили на них співати, були дружками, а я був біля них. Був на вечорницях, де збиралися хлопці й дівчата, вони вишивали, проводили ігри, співали пісні. І я був серед них, розпитував про всі ці традиції.

Коли Ви починали займатися малярством, які роботи ви використовували в якості орієнтиру?
Я знав роботи, але не знав імен тих майстрів на яких орієнтувався. То були народні майстри. Пізніше я дізнався про Стефанію Шабатуру, Григорія Ксьонза. Але я з дитинства пам’ятав деякі роботи і не знав імен їх авторів. Тим паче, багато з них і досі залишаються невідомими. На жаль, ця сторінка української культури не дуже добре вивчена. Потім я дізнався про Марію Примаченко та інших художників, що близькі мені по духу.

Яку роль виконує мистецька спільнота в житті художника? Наскільки важливо перебувати у спільноті однодумців?
На мою думку, це бажано. Для мене, найчастіше, єдиною можливістю перебувати серед однодумців було через Спілку майстрів народного мистецтва. Раніше Спілка робила колективні виїзди, наприклад у Батурин. Ми збиралися і малювали, спілкувалися, вчилися один в одного. Це необхідно робити час від часу. На жаль, зараз, у зв’язку зі скрутною політичною ситуацією, це припинилося. Лишається самостійно розширювати свій кругозір, вдосконалювати свою техніку, шукати нові образи.

Можете описати свій робочий процес?
Ідеї до картин у мене виникають спонтанно. Зазвичай, коли я гуляю. Там, де я живу дуже незвична географія – є і гори і ліс і річка. Все надзвичайно красиве. Я ходжу і уявляю як це було сто років тому – хати під соломою, топили лише дровами, стоїть солома, клуні, корови пасуться, бігають свині. Безліч різних образів. Наприклад, їде козацький загін, у похід або повертається з походу – на фоні цих гір, цієї річки – ідуть, їм назустріч дівчата, зустрічають з квітами, радіють, всміхаються. Або – їдуть чумаки. Здалеку. Люди гукають «чумаки їдуть!», вибігають назустріч, це велика подія в селі.
Все це виникає спонтанно. Я думаю над цим. Навіть вночі, лежу і обдумую, дивлюся на стелю вирішую, що я буду робити. Чи то буде ранок чи вечір, який період буде зображено – весняний чи осінній. Потім я роблю ескіз олівцем. Один, другий, третій. Шукаю, що виділити, шукаю героїв, потім переношу на полотно і починаю малювати олійними фарбами. Зазвичай в декілька шарів. Спочатку зафарбовую окремі ділянки, намічаю головних героїв, потім формую гармонійну кольорову гамму. Потім проробляю деталі. Завжди чекаю поки висохне фарба. В ті моменти – дивлюся і думаю – чи можна щось додати, чи треба щось змінити. Для мене важливо, щоб все співало як одна пісня.

Чи не плануєте в майбутньому зробити цикл робіт на сучасну тематику?
Чомусь воно в мене не виходить. Я в минувщині бачу більше романтики, більше пісенності. Можливо це від того, що вся класична література, яку я знаю, яку вчив у школі, описує минуле. Вона мені більш загадкова, більш приваблива, близька. Коли люди були близькі з природою,коли в них було господарство, вони дотримувалися традицій, коли людей об’єднувала праця, вони співали разом пісні. Я ще встиг застати той час, коли в селах співали побутові пісні. Тобто – щось робили і співали. Мазали хату і співали, йшли на роботу і співали, просто збиралися і співали. Ця романтика мені ближча. В сучасному житті я бачу менше цього.

Додати коментар


Forum sur abonnement

Коментарі до статті можуть залишати тільки зареєстровані користувачі сайту, скористайтесь, будь ласка, посиланнями нижче для того щоб залишити свій коментар.

Подключениерегистрациязабыли пароль?