Статті

«В прабатьківських степах небо зоряне неначе дах…»

16-10-2015

Автор: Тимур Савін

Автор статті – Андрій Будкевич, дослідник українського мистецтва, брендолог, журналіст, член Національної спілки журналістів України.

Враження, думки, асоціації, які зродилися під час спілкування з Катериною Косьяненко, опісля нього, а також від відвідин персональної виставки «Мамаї та Мамаївни. Короткий метр». Усім оцим у вигляді короткометражних спалахів мислеформ, котрі уклалися у цілісний мозаїчний текст і хочеться поділитися з іншими…
«Десь там
Де загублюся знову я
В прабатьківських степах
Де небо зоряне
Неначе дах…».
(Юрій Завгородній).
Не кожному Митцеві таланить мати персональні виставки у Парижі (2003-й і 2006-й рр..) і Кракові (2013-й р.). 2003-й – чи не найбільш знаковий. Художниця здобула Перший Приз Осіннього Салону у мистецькій столиці світу. Оповідь про головну героїню розпочнемо з її появи у цьому світі. Народилася, зростала, формувалася Катя Косьяненко у місті великому – святому граді Києві. Таких міст усього два – Київ і Рим. Обидва на семи пагорбах. Чи не завдяки езотеричній подібності цих міст, лики людей на картинах авторки нагадують образи епохи Відродження?
Етимологія слів-синонімів «посох», «жезл», «кий», трактується яко стрижень спільноти, довкола нього все відбувається. А Київ – це вісь цивілізаційної системи. … Посох у руках апостола Андрія, який, стоячи на цій святій землі, казав, що на ній возсіяє благодать Божа і дарував Києву ймення Вічного міста. І слово арій мало прив’язку до трьох станів – жерців, воїнів, хліборобів. Каста митців (справжніх) генерує у собі певні якості всіх трьох арійських станів. У одному з катренів Нострадамуса є такі зрозумілі слова :«Там мова тішить слух, там Бористенів край. Початок здвигам покладе, злама рутину…».
Ця унікальна дівчинка народилася у незвичайній родині (Митці звичайними не бувають!). Батько, Володимир Васильович Кікіньов, відомий художник, прекрасний педагог і як каже Катя : « Напрочуд скромна людина».
Мама – знаний мистецтвознавець. Дід – Кікіньов Василь Матвійович, Заслужений художник України.
Панна Катя згадує : «Я зростала в оточенні альбомів, книжок, репродукцій. У мене щодо фаху, то і вибору не було. Художник, ніяк інакше». Дуже любила разом з татом виїздити на рибалку, де оточували їх зусібіч чари природи, носила етюдник за ним. Тому, закономірно, що перший етюд, написаний дівчам отримав назву «Тато рибалить».
«Далечінь підступає ближче лише з часом. Дійсність розгортається поволі».
І хоч нічого не відбувається так, щоб не було заднього плану, де криються причини того, що ми – міркуємо й пишемо, проте той задній план розташований ешелоновано, на кшталт краєвиду», – думка належить Фрідріху Дюренмату. Вона (думка) тісно прив’язана до методу побудови краєвидів художниці, де можна спостерігати – і другий, третій, четвертий план, а далі – обрій, поза межею (гарний приклад – робота « Дрібні дощі»).
Є спосіб письма картин – лізирування, у нашому випадку – лізирування змісту написаного.
Світ можна розглядати як лабіринт. Тоді повинна бути присутня драматургія лабіринту і спроба дистанціювання від нього, але при цьому пильне спостереження задля того, аби розуміти, що ж там (у лабіринті) відбувається? Бо якщо є світ, обов’язково має бути антисвіт. А лабіринт – то алегорія…
Катя Косьяненко впевнено рухається у своїх мистецьких лабіринтах, як провідник, веде поціновувачів малярства до пізнання нею створеного. Колію життя прокладають не тільки перші книжки і перше середовище, а і взаємини людські, що до них повертаєшся згодом, за допомогою ретроспективної здатності пам’яті. Кожна творча постать – то особиста драма, чи трагедія, ще багато чого, усе взаємно поєднане, переплетене…
Мисткиня у свій час навчалася на театрально-декораційному відділені у Данила Лідера (НАОМА). А це персона у гуманітарному вимірі легендарна! У 1962 р. він переїхав до Києва. Заснував власну школу сценографії. Його учнями були В. Карашевський, М.Левитська, А. Александрович-Дачевський, К. Косьяненко. Ось де криється першопричина елементів театрального дійства у її творіннях, де є і напруга драматизму, і глибина загадки, духовна велич персонажів, котрі живуть на полотнах.
Катя Косьяненко розповідає: «Данило Лідер – це мистецький реформатор, революціонер. Великий педагог, сценограф, художник. Гармонійно нас розвивав, навчив вибудовувати простір… Театральні задумки – пошук, розвиток, дія, кульмінація… Я захоплююсь і створюю цикл робіт».
Один з методів митця, користуючись інтуїтивними ходами – проаналізувати, потім змалювати, щоб уявився на полотні навколишній світ і він сам, Митець. Бо ніколи ми не спроможні вийти поза себе, у творі художника не може бути нічого такого, чого не було б у самому творці.
Як обґрунтувати ідею причинності? Теза про те, що нічого не виникає безпричинно, прісно банальна. Немає такого процесу, що мав би тільки одну причину, їх може бути безліч, а кожен процес вказує на ще один процес, як причину свого виникнення. Звернімось до поезії:
«До минулих часів
Причинено двері причинні
Нема ні шпаринки, ні вічка…».
(Юрій Завгородній).
Щодо дверей, вони можуть відчинитися у далеке минуле, щоб могли ми пізнати правду прадідів великих. Бо у славному минулому нашого народу такі скарби духовні заховані! Про них писав національний Пророк.
На хвильку вернімось до терміну – Відродження. У алхіміків Середньовіччя він був ідентичним «перевтіленню». Головним завданням цих мудреців був пошук секрету довголіття, лікування важких хвороб, а не винайдення філософського каменя, з використанням якого, можна було добувати золото з простих металів. Вони доводили, дерево душі можна відновлювати, або відроджувати. Відроджуючи рослини з попелу, алхіміки шукали доказ того, що розум і свідомість можуть жити після смерті фізичного тіла.
У її картинах (особливо у Мамаях і Мамаївнах ) закладена містика дії, чину, щось наближене до містики молитви, чи екстазу танцю. Герої робіт мають порив, вони вправні, у них панівним є культ ризику, це не сонливі тюхтії, гречкосії. Це українські Дон Кіхоти і амазонки. Вчитаймось для прикладу у роботу «Хмари ліки мої». Посеред буйного різнотрав’я, на пагорбі відпочиває козак, не простий, характерник. Понад ним хмарини пливуть у небі, а він оті хмари рухає силою свого погляду…
Україна – не Східна Європа, тим паче, не Азія. Вона – серцевина Європи
(не тільки географічна). Це та Земля, на якій відбулася поява найдавнішої хліборобської культури світу – Трипілля (Три поля). Зв’язок цієї культури з культовою обрядовістю заперечити неможливо. Про що це ми? А про те, що є у наших краях Місця Сили:
«Місце Сили – це річка, постала з краплин,
Місце Сили ніколи не згадуй всує,
З Місцем Сили говориш один на один
І воно тебе чує».
(із книги віршів поета Павла Щириці «Місце Сили»).
Науковцями доведено, що найсвятішим місцем ПраУкраїни-Русі є Трахтемирівське городище, поблизу Переяслава, яке існувало задовго до Київської Русі і мало довжину насипних валів до 40 кілометрів, встановити дату їх появи видається неможливим.
А тепер, знаковий уривок з розповіді художниці: «Ми з батьком подорожували по Дніпру, маршрут був такий – Ржищів, Бучак, село Григорівка, від цього села до Трахтемирова близенько зовсім, там стояв дерев’яний козацький монастир, слугував житлом для старих козаків. У нас там є хата на горі (с. Григорівка), видніються – і Дніпро, і кручі. Мені там добре, там чудова енергетика». Езотерики твердять, що у Трахтемирові і на київських кручах енергетика найсильніша на Русі – Україні.
Поетичні ж рядки мовлять наступне:
« Гірчить
Прадавня правда степова
В ковтках з прихованих криниць
В гарячих краплях
Дідові слова
І біль поразок
І одваги міць…».
(Юрій Завгородній).
Аж надто багато різних тлумачень, візій, бачень може викликати знайомство з творчістю Катерини Косьяненко, та немає жодних сумнівів у тому, що це роботи видатної Мисткині сучасності. Означимо тільки деякі вкраплення думок:
-  Персонаж роману « Алхімік», авторства Хорхе Лівраги Ріцці, казав таке: «В усьому сущому є безліч світла й тіні, що приховано від простих смертних…»;
-  Кожну картину можна сприймати ніби текст, наприкінці якого три крапки. Мисткиня начебто запитує: «І що вам вдалося побачити, не іншим, вам?...»;
-  Її малярство елітарне, традиційно-новаторське, по змісту прийшло з давніх-давен, водночас, суголосне сучасності. Ці картини сприяють відновленню історичної пам’яті, вони живлять уяву про степ і про осінь, зовсім не тому, що падолист за вікном.
Причина, либонь, у тому, що Мамаї і Мамаївни виписані власне однією фарбою, листопадово-брунатною, звісно, з багатьма відтінками, тонами і півтонами.
Епілог найкраще замінять віршовані слова:
«Хмари у вирій
Хвилі в тумани
Зваблені звірі
Вірять в оману
Нібито роси
Вирощують німби
ОСІНЬ».
(Олена Гаран).

На фото – картина К. Косьяненко «Хмари, ліки мої».

Додати коментар


Forum sur abonnement

Коментарі до статті можуть залишати тільки зареєстровані користувачі сайту, скористайтесь, будь ласка, посиланнями нижче для того щоб залишити свій коментар.

Подключениерегистрациязабыли пароль?